Григорій Савич Сковорода (український фільософ)/Витяги з листів/I

Григорій Савич Сковорода (український фільософ)/Витяги з листів I (Григорій Сковорода) пер.: Гната Хоткевича

II ▶

I.

(З листа до Зембровського 21-го лютого 1779 року)^[1].

Польська поговірка: не одразу Краків збудовано. Помаленьку оправляйтеся від хвороби. Нехай собі болить тіло: лід на те й родився, щоб роставати. Але бережіть самих себе, тоб-то душу чи, ясніше сказати, думки й серце ваше, що володіють тілом вашим так, як тіло володіє одежою. Нема гіршого як боліти в самій середині, тоб-то в безодні дум наших, ширшій усіх вод і небес. А сама середина середини нашої, і самий центр, і пристань, і світ наш — то пресладчайше імья Христос, Бог наш.

І не тому в самій середній нашій точці Він спочиває, що наче б то впрів від роботи та й суботствує — такі думки зоставте для младенців. І не тому, що Він ніби-то так малий, як макове зерно й такий вузенький, що не може розійтися по наших руках, ногах, волоссю, бігати по хатніх стінах, по плотах, лісах, полях, небесах і всіх копернікових системах. Киньте й сі думки для безумних та тих, хто боліє огневицею.

А тому Він у середині й тому малий, що невидимий і неприступний; спочиває ж тому, що жадна гибель і лорча його не дістає й не безпокоїть, а завжди Він бодрий і живий і роки його не оскудівають. Не має Він ні висоти, ні глибини, ні широкости — всюда Він і завжди. А зерном і насінням показується тому, що як зерно 1000 садів, так і Він усе сотворене з себе виводить наверх і знов у собі ж сокриває.

От тепер ми знайшли на біднім життя нашого морю спасенну пристань — радій зі мною, друже мій! Чи бачиш і чи віриш, що ми в попілі тілесного дому нашого знайшли скарб? Знайшли! Чого ж ти плачеш? Бо ти ж плачеш у тайностях серця свого. А не вогонь же хіба се? Не червак і скреготіння? Та нехай собі сучки рук і ніг наших старіються й щезають. Не бійся — усе сокриється у насінню Своему, звідкіля вийшло. От бачиш — і знайшли ми Авраамове насіння, оту надію й утіху нашу. Бачиш — правду сказано було Авраамові, що насіння його буде вічне. Як що хочеш належати до роду Авраамового — віруй, що насіння його вічне. Не його власне, а Боже, бо і сам Авраам і ми — прах тільки. Ото власне побачив Авраам і зрадів. І ми віруємо, радіємо й хвалимося: знаємо Людину! Вернулася вона в дім свій!

В тобі самому Божа Людина, не за морем. Але не шукай його у раба плоті, тоб-то у тіла. Плоть — ніщо. Прах і смерть, тьма, одежа, гнилизна. І чим далі від чертога царя відійдемо, тим чорніше зло й більша тьма. От тобі й самарянин, і постоялий двір, і рай, і пристань! Сюди з бурі узяв Він маловірного Петра. Тут став спокійно ковчег блаженного Ноя. Туди з Давидом летіти й спочивати.

І полени ж і спочинь! Не бійся — то недалечко. Одягни тільки думки твої в крила віри й любови Божої.

——————

1. Мабуть Зембровський був перед тим хорий і тільки що почав одужувати.