Григорій Савич Сковорода (український фільософ)/Витяги з листів/IV

◀ III

Григорій Савич Сковорода (український фільософ)/Витяги з листів IV (Григорій Сковорода) пер.: Гната Хоткевича

V ▶

IV.

(З листа до „Василя Максимовича“).

Слава — се скарб людський. Справедливо робимо, коли бережемо чесно зібране богацтво або вкрадене шукаємо. Та ж справедливість вимогає від нас, аби ми чесними ділами наживали й берегли славу, а вкрадену клеветничими кігтями знова вернути собі старалися. Ви, друже, мабуть повірите — яких то злобних оглагольників я маю. Та коли б іще вони міні звичайні беззаконства приписували — ще б нічого. Але немилосердні ті такою злобою на мене дишуть, що окрім звичайної моєї зіпсованости, о якій вони так багато говорять, славлять мене навіть душегубителем чи то єретиком, а через те забороняють підвладним своїм слухати моїх поучень. Сього я вже не стерпів і написав оце коротке очищення, котре вам, приятелеві своєму, й посилаю. Хоч воно й не зможе загородити їх гавкаючих пащ, але все ж, думаю, зробить їх хоч трошки косноязичними, а від того незлобиві й праві серця менше будуть перетерпівати соблазнів.

Насамперед кажуть наче-б то я де-яким молодим людям внушав, що та чи яка инша людського життя стать є вредною й неблагополучною, приписуючи при тім иншим становищам істе блаженство. Але чи можу ж іменно я мати таку безумну і вредну думку? Хто краще мене́ знає, той певен, що я в тім згожуюся зі св. Максимом, а він каже, що нема злого ніде і ні в чім і ніколи. Як се розуміти, коли майже всюда ми бачимо саме зле? А він на те каже, що зло — се ті ж самі Богом сотворені добрі річи, тільки приведені кимось в безпорядок. Се як би хто надів на голову чобіт, а на ноги шапку. Безпорядок очевидний, але хто ж скаже, що чоботи й шапка не користні в життю людському? Скільки я примітив, то той безпорядок по більшій части залежить від часу, місця, міри й особи. Наприклад, у горячий літній південь без дійсної потреби шубу тягати, або спати не в свій час і без міри чи не на місці — се все безпорядок, але не сам сон чи шуба; самі ті річи суть благі, бо все благостне. Мудреці життя людське уподобили комедьянській грі. Таким чином можна сказати, що ти тої чи иншої ролі добре заграти в театрі не зможеш, але чи можна ж говорити, що уся та роля для комедії вредна, коли її туди опреділив благорозумний сочинитель?

В комедії нашого життя премудрий Творець опреділив бути і великим персонам і поганим маскам. Отже, дивлючися на чиюсь природу й бачучи гидливість, жалісливість і боязливість, я можу сказати такій людини — ти нездатний бути лікарем чи поваром. Але де і кому я казав, що уся лікарська навука й поварське майстерство вредні? Казав я, часом, тому чи иншому — тобі не підходить бути священником чи ченцем, але щоби сказати ніби священство й монашество взагалі вредні — того ніколи не бувало. Хто по натурі своїй клопітливий та ретивий, тому можна порадити берегтися бути градоначальником, де бувають безперестанні оказиї до гніву. Але чи можу я подумати, щоби свавільству людському непотрібні були командири? Та помилуйте ж ви мене! Не настільки ж уже я дурний, щоб отаке говорити. Такі думки можуть прийти хіба до скаженої голови, а мене ж таки де-хто називає розумною людиною.

А невже ж я хули чи хвали достоїн за те, що правдолюбні й незлобиві серця запевнити можу, що не хулю ніякої статі життя, а вчу тільки завжди пізнати самого себе, до чого ти рожден, бо Господь не хоче нікого обидити, і я тільки сю істину людям зоставляю? Бо прошу ж розсудити — звідки між народом стільки непорядку, замішання й безпокойства? Чи не звідти, що багато є таких, які не родилися до священства, а повлізали в ризи, тоб-то по пословиці, не будучи грибами полізли у кузуб? Звідти воно й виходить, що одних священство ублажило, а инших поробило окаянними. Звідси ж знов і те виходить, що й найнижча стать може бути причиною щастя, коли вона природна людині. Коли б гарно усяк свою ролю грав — звідки взялася би тоді така суєта в театрі? А от вона звідти і йде, що ролі граються неудачно, а неудачно тому, що незгідно з природою, отже і йому самому вредно і для суспільности некорисно. Багато було би добрих купців або хліборобів, як би вони не бралися за стать противну їх природі. А инший був би добрим стряпчим, коли б у чернецтво не встряв, у котрім один, борючися з природою, більше соблазну наробить, ніж пьять чесних загладити можуть.

От у чім моя думка й намір. Тому то я й радив завжди молодим людям питатися своєї природи, аби вони на театрі життя нашого могли держати благопристойність, доброму акторові приличну, аби кождий з них у своїй ролі удачно і без соблазну виступав і щоб хоч трохи зменшилися між народом скарги та ропот на Бога за свій стан. Я б і сам сьогодня ж кинув свій стан і взяв би инший коли б не чув, що клопітлива моя й мелянхолічна природа тільки до найнижчої приватної й самітної маски підходить, в котрій я, коли не зможу ні в чім милому рідному краю услужити, то бодай усіма силами старатися буду не принести вреда.

Є ще одна клевета важніша инших поговорів, власне: кажуть, що я осуждаю вживання мьяса й вина, а то є Маніхейська єресь, давно вже проклята святими соборами. Де-хто каже про мене ще й те, ніби я називаю вредними золото, срібло, дорогі одежі й таке инше. Ті що мене знають, чуючи таке, сміються. Правда, бувало, та й тепер буває, що я для внутрішної моєї економії воздержуюся і в дозволені дні від мьяса й вина; але чи не так само лікарь осуждає, наприклад, часник і каже його не їсти тому, кому вредний жар уступив у очі? Бо то ж відомо, що хоч всещедрий Творець дав усі річи благосотворенними, але не всі вони і не всім, і не завжди бувають корисні. Правда, що я де-кому радив не зловживати вином і мьясом, а часом і взагалі від уживання відводив, дивлючися на горячу їх молодість; але коли батько малому синові вириває з рук ніж або не дає йому рушничного пороху, сам між тим з усього того користаючи, то чи не ясно се показує, що дитина просто не доросла до того, аби добре уживати ті річи й обертати їх на ту користь, для якої вони призначені?

От звідки пішло те, що мене почали обзивати Маніхеєвим учеником. Дійсно, усякий рід їжі й питва корисний і добрий єсть, але треба на увагу брати час, місце, міру й особу; біда була би, змішана зі сміхом, коли б хто немовляті в колисці дав смоктати оцту, восьмилітному хлопцю підніс стакан горілки, але прийшовщому з полювання охотникові або перемерзлому мужикові дав чашечку молочка.

І як неправильно почали вважати мене за Маніхея, так не по заслузі моїй і за ненависника людей та богацтва. Коли Бог опреділив міні в малій масці обертатися на театрі, то мушу я вже і в одежі і в обертанню з достойними людьми наблюдати благопристойність і завжди памьятати свою перед другими малість. Про се я памьятаю й відносно себе та й иншим теж робити радив, а звідти попав під клевету, від котрої коли за поміччу благорозумних і милосердних сердець хоч на де-яку часть увільнений буду, то невинність моя, зробившися безпечнішою від тих немилосердних угризателів, лекше зможе виконати заповідь Господню: любіть ворогів ваших.