Григорій Савич Сковорода (український фільософ)/Витяги з листів/III

◀ II

Григорій Савич Сковорода (український фільософ)/Витяги з листів III (Григорій Сковорода) пер.: Гната Хоткевича

IV ▶

III.

(З листа до „Осипа Юрієвича“; 1781 року).

Корінь усьому злу — серебролюбство. Звідти повиростали тяжби, війни, отруєння, убийства, фальшиві монети, ріжні затії, ворогування, неудачі, печалі, роспач, піянство, самовбивства… Корінь же всього того родився від безвірства, від безбожности, яка відбірає від нас промисел над нами Батька нашого, сидящого на високостях. Замісць того, щоб уповати на непорушний камінь щастя — „нехай буде воля Твоя“ — люди уповають на себе, на свою волю та на свої хитрости і заплутуються нарешті в погибельнім лябіринті. А тоді гублять вони найдорожчий скарб усього світу — оцей:

Спокій мій даю вам;
Веселість серця — життя людині. Сірах.
Сине! Бережи серце своє. Притчі.

Але може вони хоч у спокою шукали погибелі своєї? Де там! Се про них сказано — „ходили то шляхах непроходими, яко олень пострілений в ядра“. Чи не вони ж і єсть оті біснуваті, що ходять по гробовищах, як говориться у Евангелії? Жартом і дурницею здається ім слово що — „той хто убьє душу свою — спасе її“. Христос усім біснуватим і скаженим говорить одно: „вертайся до дому“, тоб-то другими словами: „сину — бережи серце своє“.

Треба старатися дати спокій серцю, убивши душу й відрізавши забаганки. Але що ж то воно за волчці, які треба обрізати, і що то за душа, що її треба убивати? А то все прелюбсдіяння, любодіяння, убийства, злодійства, глитайство (от і сребролюбність). Позбавитися того — се й буде благородне убийство й істинне обрізання, котрому похвала воздається не від людей, а від Бога. Бо то й єсть те „змієве насіння“, що його апостол Павел називає початком, властею й духом злоби. Хто єсть прямим солдатом Христовим і повоював отих духів, відносно того сповняться слова: „серцю веселому цвіте й лице“. От що означає убити душу. Се ж означає й хрещення. Се ж і освящення єлею, помазання веселости плачущим. Як же хто не вернеться до дому, не загляне у серце своє і не вбьє проклятої отої душі чи, краще сказати, полку отого бісовського, — тоді серце його віддається на волю бурхливих вітрів, як човничок, і збудеться сказане: „схвилюються й не зможуть відпочити“; „в тайні восплачеться душа ваша“; „о горе їм — бо пішли вони шляхом Каїновим“.