Григорій Савич Сковорода (український фільософ)/Витяги з листів/XVII
◀ XVI | Григорій Савич Сковорода (український фільософ)/Витяги з листів XVII (Григорій Сковорода) пер.: Гната Хоткевича |
XVIII ▶ |
|
(З листа до М. І. Ковалинського при пересилці рукопису „Дьяльог“).
Де-хто каже — „і що той Сковорода робить“? А я — о Господі радуюся. Веселюся о Бозі Спасі моїм. Забава — по-латині oblectacio, по-грецьку дьятриба, по-славьянську — глум або глумління — се єсть корифа, і верх, і цвіт, і зерно людського життя. Вона єсть центр кождого життя. Всі діла кождого життя сюди йдуть наче стебло, що в зерно преобразується. Правда, буває де-хто, що без центра живуть, наче пливуть без пристані, але я про них і не говорю. Кождому ж своя забава мила, отже я глумлюся в заповідях Вічного.
Скаже може де-хто — як се десять заповідей можуть вистачити на довголітну забаву? Пху! Хоч би й сугубий Мафусаїлів вік прожити, то й тоді вистарчать. Ах — все омерзінням і в омерзіння приходить, окрім святині. Ах, не дарма Давид сказав: „дивні суть свидіння Твої“. Все вони предваряють, все печатають, усякому кінчанню являються кінцем і останком без гидкости. І от ся вічна мати — святиня — годує мою старість. Смокчу її груди без омерзіння і алчу все більше. І во-віки я буду з нею. а вона зі мною — все бо проходить, тільки Любов ні. Коротко сказавши, от дьятриба й типік мого життя: „Блажен муж, що в премудрости скінчить життя своє і що розумом своїм поучається святині, обдумуючи шляхи її в серці своїм і пізнаючи сокровенная її“.