Григорій Савич Сковорода (український фільософ)/Витяги з листів/XVIII

◀ XVII

Григорій Савич Сковорода (український фільософ)/Витяги з листів XVIII (Григорій Сковорода) пер.: Гната Хоткевича

XIX ▶

XVIII.

(З листа до В. С. Тевяшова при пересилці рукопису „Азбука світу“).

Премудре єсть слово — „пізнай самого себе“. Багатьом воно на устах, але небагатьом до смаку. Плутарх пише, що сі слова були написані на Апольоновім храмі в Дельтах; древні єгиптяне теж дуже шанували се слово, і самий Сфінкс теж задержував сю тайну — „пізнай себе“. Нерозвязання сього вузла було смертю мучительною, убійством душі, позбавленням спокою. Тому египтяне статуі того Сфінкса ставили по вулицях, щоби вони, і статуі як численні зеркала всюди попадаючи в очи, приводили в памьять сей вузол, що криє в собі найпотрібнійше знання.

Але потомки їх були вже не такі. Пішла геть від них глава мудрости, впала додолу чиста часть богопочитання, зосталися самі художества з фізичними волшебствами та суєвірством. Статуя, наповнена найкориснійшим для кождого знанням, стала идолом, що має вуста, а не говорить і тільки прикрашає вулиці. І вийшло так наче жерело стало калюжею. Отак і загалом усі тайни богословські обертаються у смішні дурнички та суєвірні казки. За часів Авраама так робили філістимляне, а тепер так роблять ті, що не знають себе й Бога. В божественній півтьмі Моісеєвих книг мало не двадцять разів повторено — „прислуха́йся до себе, прислуха́йся по себе“, а ключем тому дається слово: „пізнай себе“.

І не дивно, що древні египтяне, жиди й греки високо шанували слово се. Мабуть що від пізнання самого себе входить в душу світло знання Божого, а з ним і знання мирного шляху щастя. Що компас в кораблі, то Бог в людині. Компасна стріла в серці корабельнім є таємна мова, закон, глава, око і царство корабельне. І Біблія теж стріла, яко начертана тінь вічного закона й тьма Божа. Не той знає корабель, хто переміряв каюти й верьовки, а той хто пізнав силу й природу корабля, хто, розуміючи компас, розуміє шлях усього корабля. А що ж єсть Бог, як не вічна слава й тайний закон? Істинно говорить Павел: „закон духовен єсть“. А закон — се пануюча природа, що володіє тлінням; у древніх отців се називається „трисонечною єдністю й єстеством“. Оця одиниця й єсть усьому глава, а сама початку не має і не обмежується ні часом, ні іменем, ні місцем. „Хто шукає імени мого — каже вона Моісею — той не бачить єстества мого. Імья ж моє й єстество ось в чім: „Я єсмь“. Я той, що перебуває всюда, завжди, в усім, хоч Мене й не видко; а инше все хоч і видко, але того нема нічого. „Плоть — се ніщо“. Я древо життя, а инше все — тінь моя. І недаремне греки до обох полів прикладали слово Теос. І не без толку у деяких християн мущинам дають не тільки мужеське, а й жіноче імья, наприклад Юзеф-Марія. Сюди власне дивиться гостре слово Павлове „нема ні мужеського полу ні жіночого“. Отже Нарцис не хіромантик і не анатомік, а просто він побачив у собі самім головний пункт машини — царство Боже. Се він пізнав себе, знайшов у мертвім живе, у тьмі світло, мов дьямент у бруді або як евангельська жона золотий у сміттю. От він дійсно пізнав людину і може похвалитися — „знаю чоловіка“.

А от вам іще кілька знатоків:

Авраам — „побачив і зрадів“.

Навин — „бачив чоловіка стоящого“.

Іов — „сьогодня око моє бачило Тебе“

Давид — „підняв я очі мої уверх“

Ісаія — „бачив славу Його“

Данііл — „побачив мужа одного“

Захарія — „підняв очі мої і побачив мужа і в руці Його“…

А от іще дванадцятка знавців:

11 апостолів — „бачивши Його, поклонилися“

і Степан — „се бачу небеса одчинені“.

А коли „мудрого очі во главі його“, то „очі безумних на кінцях землі“. З лиця людину пізнати можна, а не з підошви. Про багатьох можна сказати — „кланяєтеся, а не знаєте кому“. І про всіх тих повзущих сказано: „блюсти будете пьяту його“.

Але хіба Бог тільки в людині? Ні. Але хто сліпий у себе дома, той сліпий і в гостях; а коли не має в собі смаку, не матиме його і в їді. На глибини ж біблійні можна сміло відважитися тільки з Тим, кого слухає вітер і море. Пізнати Його — се премудрість. Любити й слухати Його — се дух віри й благочестя. Катон Цицеронів причиною усієї своєї мудрости ставить руководство блаженної натури, але ключ до сеї світлиці єсть тільки: „прислухайся до себе“.

Чим більше хто себе пізнає, тим вище підіймається на Сіон світа. Нема нічого лекшого, як послідувати Богу в їді, в дружбі, в званню. Хто тут підучується, може часом піднятися й на більше круті місця.