ПІСНЯ ДВАДЦЯТА.
(на текст: „уподоблю його мужеві мудрому, що поставив хату свою на камені“: „хто зійде на гору Господню?“).
Хто серцем чистий і душею —
Непотрібен для нього й панцер,
Непотрібен і шлем,
Непотрібна йому й війна.
Непорочність — ото його зброя,
І невинність — ото його алмазна стіна,
А щитом, мечем і шлемом йому сам Бог.
О світе, світе безпорадний!
Ти надієшся на царів,
Ти думаєш, що ото вже твердий берег —
Але вихор розвіє ту куряву.
Непорочність — ось тобі тверда охорона,
І невинність — от небесний двір.
Туди лети, там і спочинеш.
*** Оця кріпость свята вже бомб не боїться,
Ні стріл клеветничих,
І хитрих мін не страшиться;
Завжде вона ціла і не може згоріти,
Непорочність — ото камінь адамант,
І невинність — ото свята кріпость.
Туди лети, там і спочинеш.
В сім граді й ворогів люблять,
Добром воздають і ворогам,
Не жаліють здоровья для других,
А не тільки добрі для них.
Де ж він — стільки прекрасний град?
Сам ти той град, коли виженеш отруту геть з душі;
Сам ти Святому Духу храм і град.
|
