ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ.
(на текст: „пропали в суєті дні“).
О найдорожчий життя час!
Як ми тебе не шануємо.
Як ми тебе, мов яку зайву вагу,
Всюди кидаємо, не дивлючись —
Неначе прожита хвилина вернеться назад,
Неначе ріки вернуться до своїх жерел,
Неначе в нашій власти продовжати собі життя,
Неначе наш вік складається з нещислимих днів.
*** І по що ж нам хочеться жити у світі
Літ хоч би й з вісім сот,
Коли ми ті літа тратимо
На всяку дурницю?
Краще годину чесно пожити, ніж погано цілий день;
Один день святий кращий безбожного року;
Краще один рік чистий, ніж десяток поганих;
Краще в пользі десять літ, ніж увесь вік без плода.
Кинь, друже, бездільство,
Перестань творити такий вред,
Сю ж хвилю візьмися до якого діла,
Бо от-от час мине.
Не наше те вже, що пройшло мимо нас,
Не наше й те, що породить будуча пора.
Сьогодняшній день тільки наш, а не завтрашній —
Ми не знаємо що́ принесе нам вечірня зоря.
Коли ж ти не вмієш жити,
То вчися сій мудрости.
Ах, не може розум умістити
В собі тої усеї хитрости.
Знаю, що наше життя повне суєтливих брехень,
Знаю що людина — се глупе сотворіння
І чим довше живе, тим глупішою стає;
Знаю що сліпий той, хто закладає собі життя.
|
