Григорій Савич Сковорода (український фільософ)/Вільна передача віршів Сковороди/Пісня двадцять друга

Додати посилання
Матеріал з Вікіджерел
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА.
(на текст: „памъятай свій кінець, то й не будеш согрішати“ Сірах. „Є шлях, що здається бути правим, але веде він у пекло“).

Пусти в далечінь погляд твій і промені розуму
І пригадуй свій послідній конець.
В яку ціль попаде стріла усіх твоїх діл?
Дивлючися на край усіх своїх бажань скажи —
На чому ти поставив свій дім?
Як що на каміні — буде твій дім цілий;
Як що на піску стали твої хороми —
Підійметься вихор від лиця землі й розмете.

***
Всяка плоть пісок єсть. Остогидне тобі

Вся мірська слава і вся його сласть.
Возлюби стежку вузеньку, тікай від широкого, усім спільного шляху;

Нехай твоя часть буде з Давидом.
Коли треба вертатися до Сіону,
То по що ж тобі виміряти всі стежки?
Небезпечний є шлях до Єрихону.
Живи краще в граді, що всім нам є мати.

***
Коли ж таки пішов ти у ту дорогу —

Моли Бога, щоб скорше скінчити путь,
Бо коли вже зійдеш у глибоку безодню,
То там, у злах, вже безсилий наш розум.
О Ти, що Твій дух все той же
І число Твоїх літ усе теж!
Побори в нас розбійничі духи!
Нехай твоя буря порве сітку!

Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Григорій_Савич_Сковорода_(український_фільософ)/Вільна_передача_віршів_Сковороди/Пісня_двадцять_друга&oldid=440554