ПІСНЯ ПЕРША
(на текст: „блаженні непорочні, що йдуть своїм шляхом у законі Господньому“).
Бояться люди зійти гнити в домовину,
Щоб не попасти туди
Де горить вогонь неугасимий.
А того й не розуміють, що смерть є свята,
Вона кінчить зло нашого життя,
Лиху війну завершає покоєм
О, смерть така свята!
Не боїться совість чиста навіть перунів огнистих;
Таку людину тоді не палить пекельний вогонь,
Життя йому здається райським,
Бо то гріх смерть родить,
А такої смерти кінець — пекло.
О, смерть така люта!
Блажен той, хто з пелюшок посвятив себе Христу,
День і ніч мислить по Його слову,
Узяв труд благий і вагу легку
І до того навик —
О, така доля свята!
Хто скоштував тої солодости,
Той вовіки не впаде в мирське іскушеніє;
В наготі й бідах він не заскучає,
Не боятиметься ні огня ні меча.
Христе! Життя моє! Христе, умерший за мене!
Тобі завдячую початок усього —
То от даю Тобі хоч решту мого життя.
Здійми з серця камінь,
Запали в нім своє полумья —
Нехай прийде смерть пристрастям і змій спокусі,
Щоби я в тобі живив своє світло.
А як від гріхів воскресну
І зодягнуся в плоть небесну —
Ти в міні, а я в тобі вселюся,
Солодости тої насищуся,
Буду з тобою в бесіді, з Тобою і в раді,
Як дня захід, як ранку схід.
О, се будуть золоті літа!
|
