Давній Тернопіль/Документ ганьби
| ◀ Микола Ракуш | Давній Тернопіль Документ ганьби |
Жнива ▶ |
|
Минуло 22 роки 19 листопада 1984 р. з того часу, як нові варвари, московські зайди, висадили у повітря динамітом нашу незабутню манастирську Свято-Успенську церкву в Тернополі. Вражені тією жахливою вісткою, засумували не лише наші тернопільські земляки, але також і всі ті, хто хоч раз в житті мав змогу відвідати її на відпусті Успення Матері Божої. Для нас тернопільців була успенська церква тим, чим для киян Печерська Лавра або для волинян Почаївська Лавра. З нашої святині не залишилося найменшого сліду, але вона залишилася навіки в нашій пам’яті, у наших серцях. Знятки Свято-Успенської церкви поміщені у тернопільському регіональному збірнику ’’Шляхами Золотого Поділля” (1-ий том, ст. 178-179).
Авторові цих рядків вдалося дістати з Тернополя зшиток, в якому на 14 сторінках записано докладний опис руйнування Свято-Успенської церкви. Цей новітній Нестор — літописець, чесний та побожний мешканець рідного Тернополя, передаючи свій зшиток моїй землячці, колишній сусідці в давньому Тернополі, — просив опублікувати це у нашій пресі, щоб вільний світ знав, яку страшну кривду заподіяли нам московські шовіністичні зайди. Даймо слово нашому Несторові. Цитую докладно за оригіналом лише ті суттєві місця з його записника, які безпосередньо відносяться до руйнування нашої святині, при чому залишаю правопис і стиль автора.
”Сумні дні були для Тернопільчан у травні 1962 року. Не минуло ще 10 днів з того часу, як почали розбирати каплицю, що стоїть по середині цвинтаря напроти дзвіниці. Напис, який був різьблений на кам’яній плиті, звучав так: Отці І. С. В. Ізбавителя збудували цю каплицю у 200-літню річницю основання чина (1732-1932). Тим самим трактором, що | На місці цього тексту повинне бути зображення. Будь ласка, додайте їх, використовуючи інструкції на en:Wikisource:Image guidelines та en:Help:Adding images. |
розвалювали каплицю 28 травня 1962 р., після обіду стягнули баню з дзвіниці, що стоїть при вул. князя Константина Острожського“. (В 1931 році передав Слуга Божий митрополит Шептицький Свят-Успенський манастир оо. Редемптористам. У 1932 р. стару, первісну каплицю поширив і збудував покійний будівничий Андрій Фалендиш. На тлі старої каплиці зроблено знімок в 1887 р. тернопільських міщан з о. кан. Василем Фортуною. Він є теж у збірнику ’’Шляхами Золотого Поділля” І-ша частина, ст. 107.)
”Я, переходячи гостинцем біля дзвіниці, на хвилину став, в той час підійшов до мене начальник від тих, що розбирають, прізвищем Фінашин Микола Павлович, а заступник Фінашина є Пацула Ісаак Карпович, я тоді питаю начальника нащо ви робите нам таку кривду, нащо ви розбираєте таку старинну пам’ятку, то ж краса міста, культура українського народу, хто зна чи де в світі є така друга дзвіниця як та, навіть чужинці під час війни, Італійці, Німці, Мадяри любувалися нею, малювали і фотографували її. А Фінашин відповів мені: ”ето строїли попи, розбіром сделаем сдесь двор”. Закінчили розбирати каплицю і дзвіницю 25 серпня 1962 р. Рано скинули хрест з середньої бані і зачали руйнувати церкву внутрі, ламали образи і престоли, зривали підлогу паркетову. Ученики з російської школи, що стоїть біля церкви цілу осінь як виходили на перерву кидали каміннями до вікон. Др церкви заходили зі своєю потребою, так що в церкві багато наробили і поналивали. В той час здіймали бляху з захристії і бічних бань, електрично бурували діри в стінах і закладали міни. 18 жовтня в годині 5-ій після обіду вісім разів вибухали міни в церкві і церква не завалилася. Після того як вже церква була на пів зруйнована, пирйшли якісь два панки з апаратом і робили знимки з зовні і внутрі так, щоб колись як нас не стане, доказувати світові, що церка, дзвіниця і каплиця були вже старі і зруйновані війною і треба було розвалити. Ті самі ученики кидали камінням до розп’ятого Спасителя, що висить біля церкви на дубовому хресті, зроблений з синього каміння величиною чоловіка.
Цілий день в неділю 18 листопада 1962 р. і цілу ніч з неділі на понеділок світили в церкві, бурували діри і закладали міни, а в понеділок рано, ще було темно, 19 листопада 1962 р. в годині 7.30 при помочі війська і поліції електрично підмінували. Військо мінувало, а поліцаї не допускали людей близько церкви, люди плакали, навіть і природа заплакала, співчуваючи з людьми, бо через пів години по вибуху і зруйнуванню впав дощик. Поліцаї людей відганяли і говорили: ’’полетєла ваша церква в козмос”, а якийсь старшина сказав: ’’уже дєло здєлано”. Скоро після розвалення церкви, після сильного вибуху люди з цілого міста і з околиць приходили і приїзджали, щоби на власні очі побачити ту велику кривду, яку нам заподіяли. Навіть ті люди, котрі родилися далеко поза межами Тернополя жалували і говорили, що не мали права руйнувати такої старої історичної пам’ятки. Перед тим, як мали мінувати церкву в неділю 18 листопада пізно вночі підвезли недалеко церкви два великі ескаватори, щоби грузити груз на самокиди і з пожарної сторожі авто з водою в разі пожару в приватних домах, що стоять біля церкви. А від сильного вибуху в домах біля церкви майже всі вікна були повибивані. Після зруйнування церкви зачали скоро днями і ночами розбивати бані і вивозити автами груз на церковний город, на Кулицького сіножать, на Яримовича подвір’я, де попало, щоби близше і скорше спрятатись з такою нечесною, варварською роботою.
Я стояв біля церкви, а до мене підійшов начальник відділу кадрів автоколони прізвищем Гусей Сергій Володимирович, я питаю його нащо вони зруйнували нашу цекрву, а він мені відповів: ’’вам' церкви не треба, маєте кіно і ходіть в кіно”. Після розвалення церкви ескаватор підїхав по грузах церковних і до розп’ятого Спасителя, що висить біля церкви, сам страждаючи на хресті і дивиться на своїх плачучих християн українців, жінок і мущин, люди пхалися до Спасителя, а поліція кричала ’’одойді”. Повідганяли людей, а ескаватор підїхав і хрест зі Спасителем звалив не землю. Ходили по тих грузах в скіряних пальтах і командували такі начальники як Нерсесов Степан Абарцим’янович і М’ячин Микола Захарович”.
На цьому кінчить наш новітній Нестор свій опис руйнування Свято-Успенської церкви, яке почалося 28 травня, а закінчилося 19 листопада 1962 р. Цей документ ганьби, зокрема ж оті суто московські прізвища новітніх геростратів нагадуватимуть нам повсякчасно, хто був і є нашим найбільшим ворогом. Москва руками своїх опричників, які хмарою сунули на наші землі, нищила і далі нищить усі цінні історичні, культурні пам’ятники нашого народу. Вона проводить насильне обмосковщення нашої молоді з єдиною метою створити один совєтський народ... Хто дав право оцим московським безбожницьким зайдам нищити нашу святиню? Чи т. зв. Міністерство Охорони Пам’яток Культури УССР знало про цей жахливий вчинок? Нехай про цей документ ганьби дізнається вільний світ, а в першу чергу Ватикан, який досі не хоче признати нам права створити Патріярхат Української Католицької Церкви на чолі з їх Блаженством Кардиналом Йосифом Сліпим.
Зшиток — оригінал з описом руйнування Свято-Успенської святині в Тернополі зберігається в архіві їх Блаженства Патріярха Йосифа Сліпого в Римі.
Стаття — опис руйнування була друкована у календарі ”Нового Шляху” на 1971 рік, ст. 149-152.
Ця робота перебуває у спільному надбанні в Сполучених Штатах, оскільки it was published in the United States between 1978 and March 1, 1989 without a copyright notice, and its copyright was not subsequently registered with the U.S. Copyright Office within 5 years. Unless its author has been dead for several years, it is copyrighted in the countries or areas that do not apply the rule of the shorter term for US works, such as Canada (50 pma), Mainland China (50 pma, not Hong Kong or Macau), Germany (70 pma), Mexico (100 pma), Switzerland (70 pma), and other countries with individual treaties. See this page for further explanation.
