Давні килими України/Походження українського килимарства
| ◀ Від Редакціі | Давні килими Украіни Походження українського килимарства |
Роди килимів на Украініа ▶ |
|
Походженя украінського килимарства. Одною із зовсім забутих і цілковито непросліджених ділянок украінського народного мистецтва є килимарство. Коли воно почалося на Украіні — певно сказати не можна, та очивидно дуже давно, коли збережені зразки к. XVII ст.[1] є так досконалі з художнього і з техничного боку, що зовсім не уступають тогочасним коврам Персіі, де коври стали виробляти ще в глибокій давнині. З огляду на сі дорогоцінні зразки украінського килимарства к. XVII. ст. належить думати, що воно почалося на Украіні значно раніше, бож в людовому мистецтві ані технична, ні мистецька сторона не виявляються зразу в досконалому виді, лише розвиваються постепенно, деколи навіть протягом довгих століть.
Якби воно не було, але найстаршу згадку про килими у східного Словянства стрічаємо у арабського письменника Ібн Фадлана (VIII. ст.) в описі похорону словянського вожда, а останки тканин попадаються иноді в розкопаних гробах і могилах на кістяках вікодавніх мешканців ріжних частин Украіни.
Безумовно, що килимарство переняли наші предки зі Сходу, головно з Арабіі і Персіі, куди вони ходили для торговлі ще в VI–VII. ст., доходячи — по свідоцтву арабських письменників, що називали іх народом підприємчивим і торговельним — навіть до Багдаду. — Крім сього кочевики на степах Украіни везли з собою завсе значну скількість килимів, що служили ім за постіль і стіни в шатрах, тож од них можна було таки не одно переняти, особливо власникам стад овець.
І дійсно розвиткови килимарства на Украіні сприяла обильність сирого матеріялу — овечоі вовни і робучих рук жіноцтва, так дуже потрібних у сій ділянці домашнього мистецтва. Тимто ще й сьогодні стрічаємо чимало виробів коврових і килимових у народів з розвиненим скотарством, нпр. в Середній Азіі, Персіі, на Кавказі, на Балкані і в Карпатах у Румунів та украінських Гуцулів. Краі без виразного характеру дрібного скотарства, нпр. Великоросія, ніколи не мали самостійних килимарських виробів, тільки користувалися привозними килимами як предметами роскоші. Зате в кочевиків-скотарів коври були предметом житєвоі потреби, бо стіни кибіток і шатер найкраще вкривають коври, та служать замість дверий і перегород. Тим то саме виконаня поодиноких коврів і іх назви змінялися відповідно до іх призначеня. І так в Середній Азіі і тепер істнують ось такі відміни коврів: „намазлик“ — невеличкий коврик з орнаментом по середині на подобу заглубленя — ниші з характерним для мосліму верхом т. з. „міхрабом“ — молитовний килим, який укладають головою в сторону Мекки; „махраби“ довгі коври, наче зложені з ряду намазликів — родинні молитовні коври; „енксі“ — невеликі килими симетричного орнаменту, що іх уживають як завіси на отворах кибіток і шатер; „капуннук“ — невеличкий повздовжний ковер для прикраси над дверми; „юлами“ — 30-70 cm широкі і около 25 m довгі коври, вузкі наче хідники, завішувані в кибітках і шатрах по карнизу, де сходяться коври стін і стелі; „осмолдуки“ — коври-мішки на внішній стороні бесаг пришиті до полотна, що спочиває на спині коня чи верблюда; „мафрачі“ — найтонші і найдорогші коври-мішки, що розкриваються мов куверта, виконувані дівчатами для приданого; а ріжного рода „халиче“ — себто волохатими коврами з ворсом, яких відміною є розповсюднені в Европі стрижені „дивани“ — накривають долівки, послугуються за постіль до спаня і сидженя...
- ↑ Нпр Коць Нац. Музея з Лаврськоі коцарськоі робітні, занеханоі 1692 р.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|