Дика панї і иньші оповіданя/Бочівка
| ◀ Любка | Дика панї і иньші оповіданя пер.: В. Щурат Бочівка |
Кельнер пива! ▶ |
|
|
Проти двірка старої Маґлюар затримав ся візок пана Шіко́, богатого господаря з Еґревіль. Був то собі мущина лїт під сорок, заживний, румяний на лици; штука хитра, ба навіть, як де-хто говорив, фальшива.
Причепивши коня до плота, зійшов до дому панї Маґлюар. Мала́ посїлість тої женщини прилягала до його гарного маєтку. Лакомий сусїд хотїв заокруглити нею свої ґрунти. Вже яких двайцять разів трібував намовити її до відступленя тої землї, але стара була рішучо противна. „Тут я вродила ся — казала — тут і вмирати хотїлаб!
Застав її перед дверми; теребила бульбу. При своїх сїмдесяти і двох роках, при своїй незвичайній худощавости і горбатих плечех, вона була ще сьвіжа як дївчина. Шіко́ поклепав її приязно по рамени, потім присїв коло неї на стільци.
— Що-ж, мамо? як проживаєте? все здорові?
— Сяк-так! А ви пане Проспере?
— Так собі, чоловік нїколи не вільний від терпіня. Та якось і терпить ся.— То й добре, — сказала і вмовкла.
Шіко́ приглядав ся її роботї. Покривлені подаґрою руки, твердші від ножиць рака, випорпували з кошика жовтаві барабольки, обертали їх живо в пальцях і обдирали з них в одній хвилї жовтаву лушпу при помочи старого ножа, що його держала в другій руцї. Чисті, вже обтереблені бараболї вкидала в підручну посудину з водою. Три відважні курочки підходили до її запаски і дзьобнувши лушпу, втїкали чим скорше з добичею.
Шіко́, здаєть ся, був трохи засоромлений, несьміливий, мов перепуджений; видно мав щось на язицї, з чим не легко було виїхати. Врештї здобув ся на відвагу,
— Скажіть менї, мамо Маґлюар… — зачав.
— Що вам треба? — спитала,
— Не хочете таки продати менї свого поля?
— Борони Боже! І гадки не майте: сказала вже, що нї, сказала раз і конець!
— Але знаєте, в мене є рада, добра для вас і для мене…
— Що-ж таке?
— От бачите: ви продасьте менї свій ґрунт і задержите собі його дальше. Не розумієте? Отже послухайте, яка моя рада.
Стара, перервавши роботу, кинула зпід зморщених повік живим поглядом на господаря. А він мовив дальше:
— Скажу вам виразнїйше: дам вам щомісяця 150 франків. Уважайте добре: що місяця привезу вам трийцять пяти-франківок по 100 су́, а таки все остане по старому, все! Живете собі дальше в своїй хатинї, менї від вас нїщо не належить ся, я перестаю напастувати вас, а ви лишень гроші збираєте.Глянув на неї з виразом вдоволеня на лици.
Стара дивила ся недовірчиво, неначе-б прочувала заставлені сильця. Потім спитала:
— То все для мене, а що-ж вам з того прийде? Бо-ж за те ви ще не берете ґрунту?
А він на те:
— Най вас то зовсїм не обходить; ви жийте собі на своїй посїлости, поки вас Пан Біг не покличе до себе. Тілько виставте менї в нотаря папір, що по вашій смерти все на мене спаде; дїтий не маєте, лишень сестрінків, за яких мало дбаєте. Чи згода? Держите землю до кінця свого житя, а я зобовязую ся платити… Се чистий зиск!
Стару зразу затрівожило трохи те, що чула, та не була йому зовсїм противна.
— Не кажу нї, — сказала, — але дайте менї намислити ся. Приїдете за тиждень, тодї вам скажу.
Шіко́ від'їхав вдоволений, як король, що завоював велику державу.
Стара Маґлюар лишила ся на місци в задумі. В ночи сон її не брав ся. Чотири днї ходила в горячковім ваганю і в непевности. Вгадувала щось нечистого в тій справі, та все таки мучила її думка про тих трийцять пяти-франківок що місяця, про ті гарні дзвінкі грошики, які по просту, з неба падатимуть, а вона й пальцем не рушить…
Вкінци пішла до нотаря і розповіла йому все чисто. Порадив її зробити згоду з Шікотом з тою умовою, щоби він платив її що місяця не трийцять, а пятьдесять пяти-франківок, бо маєток її варт найменше 60 тисяч франків.— Нехай би ви пожили ще пятнайцять лїт, — сказав нотар, — то він заплатить вам лише 45 тисяч франків.
Стара тремтїла при самій думцї про пятьдесять пяти-франківок; однак не вірила Шікотови, боячи ся заєдно тисячних викрутів, тисячних хитрощів.
Лишила ся на в нотаря самого вечера, з вічним питанєм на устах; не могла нїяк рішити ся. Вкінци попросила виготовити письмо і вернула домів, отуманена, напів непритомна.
Коли в тиждень потім приїхав Шіко́ по відповідь, удавала, що не годить ся, тілько в тій цїли, щоб її просив більше. Рівночасно-ж побоювала ся, що він нової пропозициї не прийме. Коли-ж він і дальше не переставав просити, виявила своє бажанє. Лице його прибрало вираз зачудованя. По короткім намислї сказав, що не годить ся. Щоб нахилити його на свою сторону, почала говорити про своє недовге вже житє.
— Найбільше пять, шість лїт поживу іще. Тепер менї вже сїмдесять і три, а я не така то й сильна. От якось то гадала, що вже мину ся; здавало ся менї, що кишки в мене перевертають ся. Треба було покласти ся на ліжко.
Шіко́ слухав та не подав ся.
— Дайте спокій, — сказав, — з вас таки лис, мамуню, ви сильні як та вежа на церкві. Поживете певно лїт зо сто, ще мене поховаєте, вірте менї!
Цїлий день торгували ся. Вкінци, коли стара нїяк не хотїла згодити ся, Шіко́ пристав на пятьдесять пяти-франківок. На другий день підписали угоду. Стара Маґлюар зажадала зараз пятьдесять франків завдатку.Минуло три роки. Стара держала ся крепко; здавало ся, що нї одним днем не постаріла ся. Шікота брала розпука. Йому здавало ся, що платить вже пів сотки лїт, що його одурили, визискали, зруйнували до тла. Від часу до часу приїздив відвідати стару, так як звичайно їздить ся в поле, щоби подивити ся, чи дозріло вже збіже, чи можна йти з серпами. Стара приймала його з ворожим усьміхом в вочах, як коли-б тїшила ся псотою, яку вдало ся її встругнути. Шіко́ сїдав на візок і від'їздив, бормотячи під носом:
— Не сковизнеш раз відьмо!
Був зовсїм безрадний. Коли тілько побачив її, мав охоту задавити її на місци; ненавидїв її завзято, скажено, з лютим завзятєм окраденого мужика. Шукав способу, щоби позбути ся її. Одного дня прийшов до неї задоволений, затираючи руки з радости, як тодї, коли перший раз викладав її свою гадку. По кількох байдужних словах сказав:
— Чому се ви нїколи не приходите пообідати до мене, коли буваєте в Еґревіль? Люде про се говорять; плетуть, що між нами вже й приязнь скінчила ся і се менї прикро. В мене за обід не платить ся, знаєте. Що в мене один обід! Заходїть лише, кілько вам вгодно, без нїяких церемонїй. Буде менї приємно, будьте певні.
Стара Маґлюар не дала собі два рази говорити. Зараз третого дня вибрала ся до Еґревіль на торг. Заїхавши до хати Шікота, казала відпровадити конї до стайнї, а сама пішла до кімнати пригадати обіцяний обід. Лице господаря засьвітило незвичайною радостію. Обходив ся з своїм гостем як з дамою, але стара майже не покушала подаваних її курий, ковбас, баранини і т. и. Привикши з малку до уміркованя в їдї, жила майже головно юшкою і хлїбом з маслом. Шіко́ заохочував, просив, трохи вже й заклопотаний. Вона й не пила нїчого, навіть каву відставила. Тож вкінци запитав:
— А може горілочки напєте ся?
— А добре, тут вже не скажу: нї.
На всю губу заричав до дальшої кімнати:
— Розалїє, подай но доброї горівки, тої найлїпшої!
По хвили показала ся слуга з великою пляшкою, вилїпленою паперовим листєм винограду. Шіко́ наповнив два келїшки і подавши один старій, сказав:
— Покушайте тої, мамо, знаменита!
Стара пила помалу, малими ликами, щоб довше любувати ся смаком. Потім випорожнивши келїшок, облизала губи, щоб не втратити нї каплини й повіла:
— Так… то раз горівка!
Ще тих слів не скінчила, як Шіко́ вже наляв другий келїшок. Хотїла його спинити, та було вже запізно. Помалу вихилила й той до дна, як перший. Коли він брав ся наливати третий, стара почала жахати ся. А він наставав:
— Але-ж то чисте молоко, таке лагідне, бачите, я пю десять і більше таких келїшків душком, сходить долів, як цукор, не шкодить нї жолудкови нї голові. Неначе з язика випарує. Для здоровля й нема нїчого лїпшого!
Не могла остояти ся против великої покуси і пристала, але випила тільки пів келїшка напитку. Тогдї Шіко́ в наглім нападї щедрости сказав:— Знаєте, тому, що вам горівка смакує, то пішлю вам невеличку бочівку. Най люде знають, що ми і дальше старі приятелї.
Стара не спротивила ся; трохи пізнїйше вибрала ся дрібку підхмелена домів.
Шіко́, як сказав, заїхав на другий день перед домик старої Маґлюар. З візка виймив зелїзними обручами окуту бочівку. Дав її тої горівки спробувати; була сильно задоволена; пересьвідчила ся, що се та сама „знаменита“, що її пила вчера. По трьох келїшках він брав ся вже відходити.
— Скоро та бочівка вже скінчить ся, нова буде, не торбуйте ся, прошу. Я не скупар. А випєте скорше, то й лїпше.
По тім слові забрав ся.
В чотири днї після того з'явив ся знов. На порозї сидїла старуха, краяла хлїб до юшки. Звитав ся, приступив близше, трохи не до уст нахилив ся, щоби почути її віддих. Запах оковити бухнув йому в ніс і се його вельми врадувало.
— А як би нам так горівочки, що? спитав.
Черкнули ся келїшками тричи.
В короткім часї пішла слава по сусїдах, що стара Маґлюар впиваєть ся тайком. Бачили її вже й непритомну в пекарни, то знов на дворі, то на улици. Заносили її тогдї здеревілу мов трупа домів.
Шіко́ вже не навідував ся до неї. А коли йому розповідали про стару, відповідав з виразом смутку на лици:
— То зле, в такім віцї до чогось призвичаїти ся; а нема на те ради, коли чоловік такий старий, як вона. Побачите, що се ще набавить її лиха.Так і стало ся. Вмерла на другу зиму, під саме Різдво. Знайшли її в снїгу, де певно простягла ся пяна.
А Шікотови припала в правній спадщинї її посїлість.
— Моглаб ще яких десять лїт пожити, чесна старуха, коби не та привичка! — говорив звичайно пан Шіко́.
_-_03.jpg)