Дніпрові хвилі/1912/1/Новий рік на Запоріжжі
| ◀ Три несподівані стрічі | Дніпрові хвилі Новий рік на Запоріжжі (В. Степовий) |
Моя відповідь театральному рецензентові Ради ▶ |
|
Новий рік — велике свято у всіх народів. Святом визнавав завжди його і наш нарід, звязуючи з цим днем немало ріжних звичаів та обрядів. Запорожське січове товариство надавало особливе урочисте значіння цьому народньому святові, бо як раз на цей самий день в іх припадали такі поважні справи, як поділ між курінями військових земель та вибори новоі козацькоі старшини, се б то кошового, судді, осавула та писаря військових. Звичайно в Січі пробувало небагато козаків; більшість іх перебувала десь по зімовниках, що роскидані були по всій розлогій території „вольностей війська Запорозького низового“, по ріжних річках, балках, степах та плавнях, де січовики мали свою худобу, пасіки, ловили звіря або рибу, здобуваючи цим собі поживу. Але і к новому року майже всі вони прибували до Січі, яко до адміністративного осередку всього Запорожжа. Кожному цікаво було не пропустити нагоди прибути до Кошу й приняти участь в новорічних радах. Через це саме на новий рік Кош Запорожський виявляв більше, ніж звичайно, життя. в йому помічалося більше руху, помітно було празниковий настрій.
Напередодні нового року урочисто правлено було в Січовій церкві вечерню; майже усе Січове духовенство, що надсилав його Межигірський (під Киівом) манастир, приймало участь в цій службі. Товариство заповнювало усю церкву. На самий новий рік вранці відбувалася ще до світа утреня, а за нею негайно починалася й служба Божа. Козацька старшина, „старики“, курінні отамани і всі січовики вважали своім обовязком вистояти усі служби й, повдягавшись у найкращі вбрання, юрбою йшли до церкви. Після служби відбувалося новорічне молебствіє, яким і кінчалося церковне святкування нового року. Після цього роспочиналися поважні за-для всього товариства справи: повинна була відбуватися рада.
Ті відомости, які ми маємо од часів істнування Запорожського Кошу, доводять, що ця рада відбувалася на завше в один час: здавна повелося, що перед радою січовики, зараз після служби, давали собі недовгий спочинок і в цей час вітали один одного з новим роком і обідали, але були й такі роки, що рада відбувалася зараз після утрені, поперед служби Божоі, яку правили вже по закінченню ради.
Рада відбувалася на майдані коло Січовоі церкви. Цей майдан мав незвичайний вигляд: його було обчищено од снігу й потрушено піском. Перед самими церковними дверима (з надвору) пан військовий паламарь ставив невеличкого столика й застилав його гарним килимом перської роботи. Військовий осавул виносив з церкви великий військовий прапор, або корогву, і ставив цю поважну за-для козацтва річ тут-же таки на майдані, коло столика.
Щоб сповістити усьому товариству про те, що вже час збіратися на раду, один раз стріляли з гармати. Зараз же після цього довбиш бив у військові литаври. Зачувши згуки литаврів, січове товариство, „як бджоли на мед“, негайно виходили на майдан; попереду йшли рядові, прості козаки, а за ними вже військова старшина, себ-то кошовий, суддя, осавул та писарь, далі — тридцять вісім курінних отаманів і кілька чоловік військових „служителів“ (до цих останніх належали: військовий довбиш, військовий пушкарь, військовий кантаржій, військовий шапарь і т. ин.). Кожен з старшини козацької йшов, маючи при собі ознаки свого достоїнства: кошовий—булаву, суддя—велику срібну печатку, писарь—перо та срібний каламарь, осавул —малу палицю; курінні отамани держали в руках відповідні іх становищу у товаристві ціпки. На майдані уся старшина стояла без шапок; здіймали шапки і всі присутні тут січовики, і це вже був здавна такий звичай запорожців. Старшина уся виходила насеред майдану і, низенко вклонившись на всі чотирі сторони товариству, ставала тут в один ряд, коло старшини зупинялися курінні отамани, а все товариство обступало іх з усіх боків і виявляло з себе величезний круг, так зване коло козацьке. Січовиків збіралася иноді така сила, що майдан не вміщав всіх; де-які члени січового товариства мусили вилазити на дзвіницю або на куріні, що стояли кругом майдану. Коли старшина та курінні отамани займали своі місця, виходив з церкви „начальник січового духовенства“ (це старший з єромонахів) і правив молебствіє. Тільки вже після цього приступали до справ.
Перш усього вирішалося питання про поділ між товариством річок, озер, плавень, ріжних ловів та иншого Запорожського добра. „Воль- ности“ запорожські були дуже великі: вони обхоплювали майже всю Ка- териновлавщину, половину Херсоншини й частину Тавріі. На такому
великому просторі, звісно, не всі місця були однаково гарні: в одних було багато усякого природнього добра (паші, лісів, звірря, риби і т. ин.), у других менше... Кюли один курінь довгий час (буде володіти гарними місцями, а другий — гіршими, то від цього можуть виникати по-між товариством заздрість та чвари. І от, щоб не ламати товариської згоди й не викликати розрухів, запорожці виробили здавна звичай що-року переділяти свої землі та врочища по-між усіма курінями, і цей переділ робили жеребками: ніхто не буде ремствувати та нарікати на неправду людську.
Пан кошовий так роспочинав раду: „а що, братчики, будемо тепер робити? в нас тепер новий рік, і по давньому звичаю треба переділити між товариством всі річки, озера, плавні, врочища та всякі лови“.— А вже ж треба“! гула громада. „Переділимо, як здавних давен повелося, по лясам, по жеребкам“.
Починався переділ. Писарь виходив наперед, виймав заздалегідь заготовлені квитки, де було росписано всі вгоддя, клав ці квитки у свою шапку й викликав курінних отаманів. Ті підходили до писаря, брали по квитку, писарь читав, кому що довелося, й отамани подякувавши йшли на своі попередні місця. Що випало кожному куріневі, тим він і задовольнявся на протязі цілого року. Після Курінних отаманів тягла квитки військова старшина, за старшиною січове духовенство. Так відбувалася справа переділу козацьких земель.
В. Степовий.