Перейти до вмісту

Доля (Грабовський, 1985)/До стокроти

Матеріал з Вікіджерел
ДО СТОКРОТИ

Безщасна квітко польова!
В лиху годину зустріва
Тебе мій плуг, і згинеш ти.
 Чи міг же я
Від лемеша тебе спасти,
 Краса моя?

Не будуть жваві мотилі
Тепер, на ранішній зорі,
В росі купаючись живій,
 Тебе хитать,
Коли злетяться день новий
 Гуртом вітать.

Дощ над тобою поливав,
Північний вітер завивав;
Грозою хмара перейшла.
 Спинився грім, —
Ти потихеньку розцвіла
 На диво всім.

Від спек, від бур твої квітки
Укриють в затишку садки;
Де ж сироті знайти куток
 Посеред піль?
Хіба повіє холодок,
 Сховає шпиль.

З трави ти виткнулась на світ;
Як сніг, блищав твій ніжний цвіт;
Всміхалось сонечко тобі;
 Рости б, так ні;
Мій плуг підтяв — ти мреш в журбі,
 Не жаль мені.


Отак і квітонька села:
Біди не знаючи, росла
Голубка-дівчина, як ось
 На весні літ
Де лихо нагле не взялось,
 Побило цвіт.

Така ж і доленька співця:
Швиряють хвилі скрізь пловця,
Обвисне тьма, не видно зір;
 А він жене
Хиткий свій човен, поки вир
 Не заплисне.

Так добрий не втече від злих:
Працює з малечок малих,
Не скажеш, щоб «сякий-такий»,
 А сльози ллє…
Не тут для праведних покій,
 А в небі є!

Журюсь… А може, вже черга
Давно й на мене пристига,
Життя — незчуєшся й коли —
 Плуг відбере,
І все замовкне в царстві мли,
 Навік замре!