ПОЕТОВІ
Сій, сіваче, в людські груди
Правди вічної зерно;
Дарма, брате, що не всюди
Добре прийметься воно.
Вже не трохи співців мали
Ми, що нас в часи тяжкі
З підупаду підіймали,
На нові вели стежки.
Отака й твоя задача;
Сміло йди за ними вслід;
Щире серце, хіть гаряча,
Чесна думка, жвавий вид!
Не того втішай, хто злобі
Та насильству послугач,
А хто в горі та жадобі, —
Над бездоллям нашим плач!
Не трать віри в силу духа,
Сій насіннячко добра,
Хоч не всяк тебе послуха,
Хоч лиха тепер пора!
Дещо видмуть бурі дужі,
Робачіння дещо з'їсть,
Дещо виб'ють ранні стужі,
Але також буде й ріст!
Розсівай же, доки сила
Та не вмре останній гук;
Всім ділись, чого вділила
Тобі доля з щедрих рук!
|
