домітати

домітати

Доміта́ти, та́ю, єш, сов. в. домести́, мету́, те́ш, гл. Дометать, домести. Не домела до порога й кинула сміття серед хати.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924

Доміта́ти, та́ю, єш, сов. в. домести́, мету́, те́ш, гл. Дометать, домести. Не домела до порога й кинула сміття серед хати.

Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28

Доміта́ти, та́ю, єш, сов. в. домести́, мету́, те́ш, гл. Дометать, домести. Не домела до порога й кинула сміття серед хати.

Грінченко Б. Д. Словник української мови / за ред. А. А. Хвилі. Київ: Соцеквидав України, 1937