Дон Жуан/Частина п'ята

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дон Жуан
Пантелеймон Куліш

Частина п'ята
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI


 СХС
Інеза ж - що робить? Щоб одвернути вбік
Скандал, якого ще не бачив чоловік
У шпанщині, після ненавидних ванадлів,
Дала святий обіт, помимо трибуналів,
Спалили восклу пуд в золочених свічках
Перед пречистою на древніх олтарях,
З поради ж баб, синка послала аж у Кадикс,
Щоб він кудись одплив, до Юлії не надивсь.

         СХСІ
Казали, що Жуан скрізь буде мандрувать.
Де б міг нову мораль найкращу здобувать,
Найбільш у Франції, в Італії, де всюди -
Знаходять джерело її статечні люде.
А Юлія пішла в черницях вік кінчать, -
З якими думками, се може кожен знать
З її писання, що перед собою маєм,
І публіці його в науку прочитаєм.

         СХІІ
"Мені казали, що ти від'їжджаєш... О!
Розмуно, добре се, а все ж гірке воно.
Не маю більше прав на серце молодеє...
Моє - довіку вже, мов літечко хмурнеє.
Любити гаряче - єдина в мене річ,
Про що нудьга ввесь день, про що журба всю ніч.
Пишу вам прихватком...
Коли побачиш пляму,
Се не сльоза: я вже не плачу, тільки в'яну.

         СХІІІ
Любила я й люблю... За сю мою любов
Втеряла статок, честь, спасіннє... стигне кров!
Повагу світову й мою; та й не жалкую:
Ти пам'ятку мені зіставив дорогую,
Дорожчу над усе в моїм щоденнім сні.
Коли ж згадаю гріх... Се не хвала мені.
Себе картаю більш, ніж хто на світі інший;
Тебе ж я не виню, мій милий, наймиліший!

         СХСІV
У вас, мужчин, любов - се річ переходна,
А в нас вся жизнь і всі одрадощі вона.
Про вас царські дворі та лагері військові,
Церкви з владицтвами, інтереса торгові,
Гординя, слава, меч, високії сани:
Все те сягає вам до серця глибини,
А нам одну любов, коханнє дано знати:
Любити, втратити, любить і знов теряти.

         СХСV
Ти будеш в радощах і в гордощах ходить;
Тебе любитимуть і многих ти любить.
Про мене ж на землі - у серденьку ховати
Мій сором і печаль... Все зможу поконати,
Та як мені моє коханнєчко забуть?
Як з горенька мого глибокого зірнуть?
Люблю як перше... Ох! І тим прощай! Прощай!
Люби мене... Ні, се дурниця... Та нехай.

           СХСVІ
Я вся одна любов, любов і слабота.
Яка була колись, і по сей день все та.
Як перш і по сей день з душею кров буяє,
Мов хвиля на морі, що вітер пориває.
Жіноцьке серденько! Не зможеш ти забуть.
Сліпуєш у всьому, єдина в тебе путь.
Як стрілка полюса вовіки не покине,
Так серце до свого коханого знай лине.

           СХСVІІ
Не мушу більш писать... Про що більш говорить?
Та й гаюсь на сей лист печатку наложить.
Змогла б я все вчинить, все, що вчинила б інша:
Моя мізерія вже б не зробилась гірша.
І дня б я одного такого не жила,
Коли б людей печаль вбивала, як стріла.
Отсе ж я довго ще з печаллю буду битись,
І все перенесу, щоб за тебе молитись".

           СХСVІІІ
Письмо на золотообрізному було
Папері писане тонесеньким пером.
І рученька її білесенька дрижала,
Як над огнем сургун, над свічкою держала.
Однак гірку сльозу вона впинила й тут.
Печать - геліотроп: "Elle vous suit par tout".
Ge motto різано на білім сердоліку,
Сургун був первий сорт: не відпаде довіку.

           СХСІХ
Такий Жуанів був починок на віку.
Ще, може, розкажу пригоду й не таку.
Та мусять присуд свій письменні люде дати,
(Їх ласку за перо на шапці буду мати,
Не більше горя й їх письменницький каприз:
І вгору не здіймусь, і не спишусь униз).
Отсе ж почуємо й побачимо, як люде
Вподівають; що ще така тетрадь їм буде.

         СС - ССХІІ
...................................................................

         ССХІІІ
Спогляньте, в тридцять літ вже сивий я увесь,
(А в сорок і сніжком притрусить ще Зевес;
Та спроможусь-таки парик собі купити).
Вже літечко моє не буде зеленіти,
Проциндрив я його в квітчастому маю.
Шкода гукать-вертать назад весну мою!
Розтринькав капітал, завбожів я душею...
Не знятися мені над жизню, над землею.

         ССХІV
Ніколи на мене не зійде, мов роса,
Та свіжота й ума і серденька краса,
Що з усього, що ми любовно обіймаєм,
Всі почуття нові і гарні висипаєм,
І в серці дбаємо, як бджілка в вульні мед.
О ні! Не взнати вже, що знав я наперед:
Бо не з природи ми ті солодощі брали,
Ми солодощами природи надихали.

         ССХV
Ніколи, серденько, ніколи вже тобі
Не бути космосом у всій моїй судьбі, -
Ні вічним джерелом блаженства вже не бути,
Ні пеклом, - ямою усіх надій отрути.
О ні! Погинули всі мрії, всі мечти.
Тепер холодне, хоч єси й не гірше ти.
Я проміняв чувства на вважливий розсудок,
Хоч бог те знає, як він тут знайшов притулок.

         ССХVІ
Минули дні мої гарячої любви...
Всі чари дівоньки, і жінки, і вдови -
Вдови наймешн - з мене безумного не зроблять.
Не згоден я тепер таке життє вести.
Взаємністю мене з ума їм не звести.
Зроблюсь п'ятницею: се панський звичай давній...
Ні, скнарою! Се більш до старощів пристане.

         ССХVІІ
Амбіція була мій ідол; він розбивсь
Перед жертівнями утіхи і нудьги.
Вони ж мені такий покинули впоминок,
Що я над тим собі міркую під озимок,
І, мов та голова з Бакона мідяна,
Товчу: "Єсть, і було, й пройшло", - від сна до сна.
Блискучу провесінь мою заїли німфи.
Я серце на страсті потрапив, ум - на рифми.

         ССХVІІІ
Чого ми хочемо від слави? Щоб сповнить
Листок непевного паперу, мудра хіть!
Силкуємось зійти в жару, в самообмана
На гору, хоч її вершина й у тумані.
Про се поет свою півношницю-свічу
Знай палить, і герой вбиває досхочу,
Як же потліє все, - мов на одну досаду,
Зістанеться ім'я, чи б'ють у славу ззаду.

         ССХІХ
..............................................................

         ССХХ
Я філософію, сказати, що люблю,
І часто сам собі, пречасто говорю:
"Уви! Ми родимось на те, щоб нам умерти.
Про смерть ми родимось, щоб їй було що жерти.
Нелюбо весну нам вітрами поминать.
Коли б родилась знов, знов смерті треба ждать.
Подякуймо ж богам за наші дні хороші,
Читаймо Біблію, лічімо добре гроші.

         ССХХІ
Та годі вже мені читателя нудить,
І зо сну книгаря, купця мого будить.
Коли одно 'дного ми добре розуміли,
Ще перед нами дні або годи й неділі.
Тепер за дозволом поет вам руку дасть,
І попрощається, скінчить свою напасть.
Я б раяв, щоб усі по-моєму робили:
І публіку свою, і книгаря щадили.

         ССХХІІ
................................................................