Дотепний жарт

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дотепний жарт
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

Один убогий чоловік прийшов до дуки позичити жита на посів.

 — Не можу, — каже дука, — бо тобі треба позичити на вічне оддавання.

 — А чому б то я не віддав? — питає убогий.

 — Тим, що ти убогий, і нічим буде віддати. Убогий помовчав трохи та й каже:

 — Хіба убогому і на світі не жити? Е, ні, це ще надвоє баба ворожила! Хто знає, мо' убогий ще з більшим почотом і повагою сидітиме за столом у будь-кого, ніж багатий?!

 — Так же, так! Не ти б казав, не я б слухав! — відмовив дука. — То я у яку хату б не зайшов — мене одразу за стіл посадять і чого треба позичать.

 — Як тебе посадять, то мене й подавно, — зауважив убогий.

Дука аж на місці не всидить: як можна, щоб такий дрантогуз та був у більшім почоті, ніж він. Узяв зі злості та й забився з убогим об заклад на пару волів; коли, значить, убогого приймуть де краще, ніж його, то він повинен убогому пару волів; коли ж багатого, то вбогий мусить з жінкою цілий рік задарма робити багатому на пару волів.

 — Ну, куди ж підемо? — запитав убогий.

 — Ходімо до попа, — промовив дука. Пішли. От увійшов багач до попа, вклонився низенько та й просить, щоб той позичив йому сорок пудів вівса.

 — Добре, — каже піп, — ось я вдягнусь та й одважу, тільки щоб ти мені виорав десятину під ярину.

 — Добре, батюшко, виорю. Тоді піп питає убогого:

 — А тобі що треба? Убогий підійшов ближче, нахиливсь до вуха батюшці та й каже пошепки:

 — Та я викопав учора в лісі бочонок золота, хочу просити вас, батюшко, висвятити його.

Піп одразу повеселішав та й каже до дуки:

 — Ти вийди у сіни, бо я маю тим часом з Семеном побалакати.

Вийшов дука у сіни, а піп знов до Семена:

 — Ну то як же ти, Семене, той бочонок думаєш святити?

 — Та хочу, щоб ви приїхали до мене у господу, та там уже й теє... зручніше буде.

 — Ні, Семене, тут зручніше буде. Знаєш, як їздити з усім причандаллям, а людське око прозоре, всевидющеє. Лучче вже тут, Семене.

 — Ну, хай уже буде й так, вам краще про це знати. То піду ж я за золотом.

 — Е, ні, Семене, чекай-но! Добре діло добром треба й шанувати. Сідай лишень ближче до столу!

Сів Семен кінець столу, а піп біля нього. Попадя миттю внесла миску смаженої риби, поставила на стіл графин горілки. Семен поглядає на все це та тільки вусом підморгує.

Чарку за чаркою налива піп собі й Семену, попадя теж кілька разів пригублювала. П'ють собі та закусують. Але Семен п'є, та розуму не пропиває: як тільки піп піднесе йому чарку, то він підніме її угору, цокнеться з попом, так що й вінця тріскаються, а сам на весь голос (щоб чув дука у сінях) «за здоров'я» промовляє.

А дука стоїть під дверима у сінях, все те чує та аж міниться од злості.

Після закуски підвівся Семен, подякував та й каже:

 — Так ви ж тут, теє... поки я принесу золото.

 — Добре, добре, — каже піп, — тільки швидше! Повагом переступив убогий через поріг і пішов собі вулицею — тільки ж не за золотом, а за волами дуки.

Взяв він воли за налигач, цьвохнув батогом іде та й приказує:

 — Гей, воли, цабе, кгезан, — уже тебе не побачить твій дука-пузан? Гей, сірі, цабе, мурий хай зна піп, як убогий жартує.

А піп ждав-ждав Семена з золотом та й жданки поїв.

Ця робота перебуває у суспільному надбанні згідно зі статтею 10 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права» де зазначається, що не є об'єктом авторського права:

  • твори народної творчості (фольклор);
  • видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;
  • розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).