До Арктики через тропіки/Дослідження Арктики
| До Арктики через тропіки Великий рейс накрижника „Літке“ Дослідження Арктики (Микола Новицький) |
Північна оселя на межі двох півкуль ▶ |
|
Ледве чи хоч в одній галузі боротьби людей із природою виявлено стільки настирливої енерґії, впертости, стійкости й героїзму — на перший погляд цілком марного — як у боротьбі за дослідження мертвих льодових пустель, що розкинулися велетенськими неосяжними просторами навкруги північного полюса, між північними берегами Европи, Азії й Америки.
Починаючи з XVII століття й до останнього часу, на дослідження Північних полярних морів, що їх звуть іще Північним Крижаним океаном, витрачено понад сотню мільйонів карбованців, і загинули там сотні найвідважніших допитливих людей, саме тих, що не боялися одиницями та купками стати віч-на-віч з шеститисячеверстною пустелею залізного вічного холоду, „білої смерти“, віч-на-віч із безліччю непереможних перешкод, без єдиної надії на будьяку підтримку й допомогу серед суцільно-ворожої стихії.Основне, що відзначає нелюдські труднощі дослідження Арктики — це неприступність полярних льодових просторів — і арктичних, і ще більшою мірою антарктичних — для наявної до останніх часів техніки пересування й перемагання простору.
Стихія вічного холоду на багатотисячеверстних морських просторах утворює таку силу несприятливих умов, якої нема ніде в іншому місці на землі.
Піщані пустелі Сахари можна, як виявилося, перемогти автомобілем на танковому ході, та в пустелю можна й потроху вгризатись, утворюючи бази зрошення; в пустелю можна принести воду — запоруку життя. Можна оборонитись та захиститись од звірів, гадів, мокрої гарячої задухи, гнилих смертельних міязмів тропічних хащ у Африці, Індії, Південній Америці. У цих тяжких і неприступних для дослідження краях є змога, нарешті, спертись на досвід і пристосованість тубільців чи якось їх використати. Але в льодових просторах Арктики й Антарктики немає людей; майже немає харчу; немає шляху для жодного з відомих і придатних засобів пересування, і головне, немає тепла й джерел, щоб його добути: тепло та його джерело треба принести з собою, за умови, що великого запасу будьякого палива взяти немає фізичної змоги.Окрім цього, на перший погляд вражає й різниця в характері мети між дослідами невідомих і маловідомих місцевостей під широтами, придатними для життя людей, і дослідженням приполярних льодових просторів.
Коли скандінавські вікінґи дев'ятсот років тому на примітивних човнах пускалися в невідому далечінь, одкриваючи дорогою Ісландію й Ґренляндію — збудники їхньої одваги цілком ясні: вони шукали нових об'єктів для грабунку, нових місць, де можна захопити рабів, перепродати їх на іншому ринку.
Коли Атлантійський та Індійський океани перерізували кораблі Колумба, Васко-де-Гама, Магеллана; степи, ліси й гори Америки з огнем і мечем проходили конквістадори Кортеса, Пізарро, Бальбоа; по преріях Америки й Південно-Африканських степах цілиною тягли воли фурґони з переселенцями, і човни козака Дєжньова нишпорили по Лєні, Колимі й Анадирю — безпосередньої мети цих подвигів довго шукати не доводиться: золота, екзотичних багатств і нових земель шукав зміцнілий торговельний капітал Европи; по хутро для торгівлі виганяв авантурників торговельний капітал Москви; хліборобського колонізаційного простору шукав ідеолог Робінзоніяди, благочестивий куркуль сквайр-квакер Англії.Рівні алеї кавчукових дерев, кокосові гаї, манільські та гаванські тютюнові плянтації, каторга рабської праці коло цукру, кави, какао були в Індії, Індокитаї, Індонезії, на Кубі й Мадагаскарі: це все наявний, документальний показ мети, що для неї нишпорила рука й око дослідника, мандрівника, місіонера, шукача пригод, вишукуючи нові недосліджені кутки земної кулі.
Література, поезія, мистецтво, теоретична наукова думка буржуазного світу намагаються показати й висвітлити історію земледослідження, як наслідок ідеалістичних збудників — „прагнення до знання“, „жадоб невідомого“, „дух боротьби й змагання властивий людині“, „прагнення підкорити стихію людині“ й навіть „любов до ближнього“, але нещирість, неправдивість такого освітлення дуже легко виявити. Досить лише глянути на реальні наслідки цього земледослідження під капіталістичною кормигою, придивитись, як експлуатує капіталізм і новознайдені колись землі, і здобутки та перемоги науки в процесі тих дослідів.
А ще яскравіше виступає фалш таких пояснень, коли, покопавшись в історичних джерелах, довідуємось, які кошти витрачав капіталістичний світ на дослідження землі та розшукування її багатств, починаючи від оргаганізації комерційних і авантурно-розбійницьких та військових підприємств і кінчаючи відрядженням релігійних місіонерів та суто-наукових експедицій.
Владарі капіталістичного світу не такі вже благодійно-сентиментальні люди, щоб розкидатись мільйонами для „слави чистої науки“. Ось порівняємо незначний, але характеристичний приклад того, як інтереси чистої науки в руках владарів капіталістичного світу обертаються на щирісіньке золото.
На одній групі островів Атлантійського океану, з досить численною тубільною людністю, з давніх-давен за господарів ринку були англійці: англійські фірми постачали одяг і взуття, і цілі фабрики працювали на цей ринок. Крам був, щоправда, абиякий: брилі треба було купувати нумерами більші, щоб не крутилися денцем на тімені; так само взуття, куплене в англійських крамницях, завжди давило в підйомі. Знову купували більшій розмір і терпіли.
І ось, на островах з'являється мирна німецька наукова експедиція; між іншим, професор антрополог. Експедиція собі працює, антрополог виміряє кісті, кістяки, черепи. Попрацювали, зібрали потрібні матеріяли й поїхали. А за деякий час на ринку з'явились прекрасно пошиті стандарти брилів і черевиків німецької фірми, що в короткий час і витіснили англійську продукцію.Справа проста: англійці надсилали продукцію, виготувану за традиційними англійськими розмірами, шабльонами й копилами: брилі — за співвідношенням розмірів круглоголового черепа, взуття — за зразками англійських ніг — великих низькопід'йомних і плескуватоступневих.
А німецький антрополог, перемірявши кілька сотень черепів та ніг на місці, вивів пересічні стандарти саме для цього ринку.
А здавалося б, що має спільного антропологія з монополією англійського капіталу на якихось там островах?
Легко простежити й в інших галузях тісний зв'язок між науковим земледослідженням з його поезією, романтикою та героїзмом, і прозаїчно-меркантильними інтересами хазяїнів капіталістичного світу, що всі наслідки того дослідження в сфері своєї влади використовують для свого розвитку й підсилення.
Але яка кому може бути користь од дослідження морських просторів, закованих у вічну кригу, безлюдних і непридатних до експлуатації?
Навіщо капіталістичні уряди й приватні фінансисти витрачають на полярні досліди мільйони? Чому таку велику увагу полярним експедиціям та науково-дослідній роботі в крижаних морях та пустелях півночі приділяють радянська громадськість, уряд і наукові сили?
— Почнемо з першого.
Полярні моря та їхні узбережжя почали притягати увагу европейських мореплавців іще з кінця XVI та початку XVII століття, тобто з тієї пори, коли торговельний капітал, настирливо сунучись на схід до казкових азіятських ринків, відчував потребу знайти туди й найкоротші шляхи.
Шлях до Архангельська через Баренцове та Біле моря англійці знали добре ще в половині XVI століття; звідси вони брали хліб, коноплі й найцінніший крам — хутро. Але знали купці й те, що країна, звідки йде хутро, лежить на схід од Московії, і що прибутковіше було б добратися до хутра на місці безпосередньо, ніж користуватися посередництвом Московського ринку.
Вигоди північного морського шляху, повз береги Азії, вималювались перед торговельним світом іще яскравіше пізніш, коли перші дослідження Сибіру виявили незчисленні багатства цієї країни з силою хутряного звіру, риби, лісу тощо, а також визначили напрям величезних Сибірських річок, що течуть усі на північ, перерізуючи країну впоперек і створюючи водні шляхи вглибині країни. Нарешті, перші дослідження та початок колонізації Північної Америки, зокрема Канади, посилені зносини Европи з новими землями, та розвиток морських промислів, зокрема китобійного в північних морях Атлантики, між двома континентами, ще настирливіше поставили спочатку в формі прагнення й мрій, а потім і як реальну проблему, завдання — знайти якнайкоротший морський шлях між Америкою й Европою вздовж берегів Сибіру Льодовим океаном.
Багато відважних мореплавців загинуло з кораблями в XVIII й XIX століттях, шукаючи вільного від криги проходу, що його можна було б використати хоч протягом кількох місяців на рік. Проблему цю деякою мірою (і то — не зовсім) розв'язано тільки останніх десятиліть, коли техніка суднобудівництва, пара, електрика, нафта, а також і здобутки спостережень над морськими течіями, рухом криг тощо збагатили досвід і поширили можливості полярних мандрівців-дослідників.
Розвиток науки й техники в XIX–XX столітті надзвичайно посилив цікавість до таємничого суворого океану, земель, закованих у кригу в його просторах і, зокрема, до крайнього географічного пункту півночі — полюса. У процесі наукових дослідів виник ряд нових проблем, що розв'язання їх зв'язане з господарським і політичним життям на всьому майже світі — принаймні в північній півкулі.Відкриття кам'яного вугілля на Шпіцберґені, мамутових кісток та бияків у вічномерзлих тундрах Сибіру показує, що полярні країни не завжди були заціпенілим од холоду краєм, що сотні тисяч чи мільйони років тому тут була буйна тропічна рослинність і багате тваринне життя, значить, і тепловий режим був інший. Коли це було? У наслідок чого змінилося? Які закони керували цією зміною? Які процеси відбувалися? Які висновки можна зробити з даних, що їх дасть дослідження, про дальшу долю нашої земної кулі?
На всі ці запитання відповідь можуть дати тільки ґрунтовні геологічні, палеонтологічні, геофізічні та інші досліди на місці.
Спостереження над льодовиками Ґренляндії та її льодовими пустелями, над шляхами плавучих крижаних гір, що запливають далеко в Атлантійський і Тихий океани, над періодичністю полярних бур, над рухом крижаних полів океану, над температурою цих просторів — становлять новий ряд найважливіших проблем, що безпосередньо стосуються вже практично-господарських галузів: навіґації в північних морях, доступу до захованих снігом і льодом цінних копалин, і нарешті — погоди на всій північній півкулі: широкі площі постійної спеки, як Сахара та інші пустелі гарячого поясу, а також широкі площі постійного холоду, як полярний край — це разом велетенська основна лябораторія погоди для півсвіту. Температури цих країв обумовлюють також рух шарів повітря, вітри пересування вогкости. А зміни погоди, кліматичний режим — це один із найважливіших чинників економіки й господарського життя. Ледве чи є хоч одна галузь господарська, що не зважала б на цей чинник: хліборобство, скотарство, іриґація степів, морські промисли, навіґація, добування енергії з руху вітру й води, транспорт на суходолі, авіяція — все це тісно залежить од змін погоди. Для раціонального плянування всього цього передбачення змін погоди, знання закономірности кліматичного режиму — справа величезної важливости.
І от коли по цілому світу нині розкинуто сітку метеорологічних станцій, спостереження яких дають матеріял для опанування законів змін погоди, то в такій „лябораторії“ погоди, як крижані простори, вивчення ще не налагоджено. Метеорологічні досліди в цьому краї дадуть можливість розв'язати питання про безпомилкове передбачення погоди.
Не доводиться говорити про ті мінеральні багатства, які заховують сніги полярного краю.
Досить згадати про багатющі поклади мідних руд, що знайдено на нашій Новій Землі, або за ті багатства, які американці добувають на Алясці.Окремий комплекс проблем становить вивчення тваринного, зокрема рибного багатства полярних просторів, умов життя й розмноження цінних риб, їхні шляхи тощо. Взагалі тяжко перелічити ті галузі знання, що їх дадуть досліди й вивчення Арктики, й що поповнять арсенал землеопанування в руках того, хто ними володітиме.
І нарешті, останніх десятиліть з розвитком авіяції з новою силою й в новій площині виступає питання про північний шлях між Европою й Америкою — на цей раз шлях повітряний, з перспективою всіх переваг, які він дає тому, хто ним користуватиметься.
Досить глянути на мапу, або ще краще — на ґльобус, щоб збагнути всі вигоди цього шляху, проти колосального щодо протягу шляху, який до того ще й менш безпечний — через Атлантику, проти ще довшого — через Сибір, не кажучи вже про старий південний морський шлях.
Увага всіх капіталістичних держав із небувалою напруженістю зосереджена нині на прагнення захопити найкоротший шлях, забезпечивши на ньому свою перевагу й панування.
Це напруження імперіялістичної конкуренції дійшло крайньої межі, коли перші спроби досягти полюса на аеропляні, а потім і перелетіти на дирижаблі через крижаний океан із Шпіцберґена (Европа) в НОМ (Америка) дали блискучі наслідки.
Поруч підсиленого будівництва в капіталістичних країнах дирижаблів типу, придатного для транс-арктичного перельоту, піднісся відразу й загарбницький інтерес до розкиданих в океані закованих у льоді островів. Основа цього інтересу — будування на таких островах аеробаз, аеростанцій, причальних щогл для дирижаблів, метеорологічних станцій, складів бензини та потрібного приладдя і т. інш.
Надто напружений інтерес до транс-арктичного шляху виявляють найдужчі імперіялістичні держави, як приміром Америка, Японія, Англія, Італія тощо.
Не доводиться нагадувати, що інтерес капіталістичних держав до полярних країн і з економічного та наукового, і із стратегічного погляду спричинюють ті самі збудники, які спричинювали інтерес і до інших торговельних шляхів та нових земель до останнього часу. Цей збудник — прагнення захопити перевагу в суперництві за економічне й політичне панування, зміцнити зараз свою позицію проти спільного ворога цілого капіталістичного світу — СРСР, зміцнити капіталістичну систему й владу буржуазії над робітництвом.
Поки хазяйнує капіталізм, доти кожний здобуток науки, кожне зусилля думки, генія, досягнення техніки він скеровує на користь собі й на новий тягар, на новий ланцюг трудящим, на створення нової зброї проти відчизни трудящих — СРСР.
Отже, ми не можемо байдуже пройти повз той ажіотаж захоплення полярною проблемою, який охопив капіталістичний світ. Ми не можемо заплющити очей на ті державно-господарські інтереси, які зв'язані для нас із розв'язанням проблем Арктики, й які в нас диктують і визначають світові клясові інтереси трудящих.
Територія нашого Союзу прилягає до Льодового океану на протязі тисяч верстов од Норвезького кордону до острова Діомід у Берінґовій протоці. Величезні економічні райони Европейської півночі Союзу й Сибіру зв'язані з крижаним морем і з північним морським шляхом річними шляхами Двіни, Печори, Обі, Єнісея, Лени, Яни, Індігірки й Колими. Багатства, що їх мають дати досліди Арктики на суходолі й в морі — це в руках пролетарської диктатури ресурси збільшення клясової моці робітництва й всіх трудящих, а в руках імперіялістів — це нова зброя проти нас і світового робітництва.
Загроза, яку висуває хижацький інтерес імперіялістичних держав до авіостратегічних властивостей північних полярних просторів, повинна спричинитись до ще більшого зосередження нашої уваги на наших полярних морях, на науково-дослідній роботі в них, на розвитку економічних перспектив і на боротьбі з загарбницькими прагненнями імперіялістів, в яких маємо тенденцію розподілити полярні простори проміж собою.
Останнього часу визначився найсправедливіший принцип розподілу цих просторів за ознакою прилягання до них територій приполярних держав. За цією ознакою на володіння Арктикою, окрім СРСР, можуть заявити право: Сполучені Штати Північної Америки, Канада, Фінляндія, Норвегія й Данія. На підставі цього принципу постановою ЦВК СРСР з 15 квітня 1926 року оголошено за територію Союзу землі та острови, що лежать у зоні од Радянських Північних берегів до полюса між 32°4'35" східньої довготи й 168°49'30" західньої довготи.
У цій величезній зоні ми повинні провадити дослідну роботу коло вивчення полярного краю, зберігати й розвивати такі ресурси народнього господарства, як, приміром, рибні та звіробійні промисли, забезпечити нашу участь у майбутніх трансарктичних сполученнях і забезпечити себе обороною від можливих ворожих повітряних нападів з півночі.
Отож, Радянський інтерес до північних полярних країн, активність радянських наукових сил, уряду й громадськости в дослідженні їх, радянські полярні експедиції, як, приміром, героїчні походи „Красіна“, „Малигіна“, „Літке“, що його подорож оголошується цій книжці, „Сєдова“ та польоти Чухновського й Бабушкіна мають не спортивний характер, не характер випадкових тимчасових заходів, а набувають значення великої й серйозної роботи, що тісно зв'язана з суттю нашої пролетарської держави, з метою й шляхами розвитку та зростання нашої трудової громадськости.