До Марусі В
І
Марусенько! моя голубко сизокрила!
Як повно у тебе в тім серденьку добра!
Коли б змогла єси, ти б крилечками вкрила
Обидва береги Славутиці-Дніпра, -
Ти, перш усіх, мене б од злюк тих захистила,
Що недолюблюють правдивого пера,
Що подвизаються, воюють за свободу
І вкинули б мене серед Славути в воду.
ІІ
О! не хапайсь, молю, до подвигів великих.
Не та се сторона, де б можна їх творить...
У боротьбі святій серед інстинктів диких
Даремно серця жар в тобі перегорить.
Пройми ним і натхни хоч всі земні язики,
А трупа мертвого тобі не воскресить.
Нехай свої мерці самі мерці хоронять,
Що по живому вже давно у дзвони дзвонять.
ІІІ
Вернімось, любонько, до вічних ідеалів,
Згадаймо, що й один атом не пропаде
З того, що втворено у самому началі,
З котрого й рід, і дух народний наш іде.
Перечитаймо знов божественні скрижалі;
Читаннє пильне нас до правди доведе,
І будем правдою ума і серця жити,
Грядуще сяєво у темряві носити.
ІV
Отечество ж собі грунтуймо в ріднім слові:
Воно, одно воно від пагуби втече,
Піддержить націю на предківській основі, -
Хитатимуть її політики вотще;
Переживе воно дурне вбиваннє мови,
Народам і вікам всю правду прорече...
Голубоньки! ви нам у злигоднях надія,
Мов благовісниця, неув'ядна лілія.
V
На лоні вашому, пречистому й ніжному,
Возродиться-зросте наш староруський дух
І не підклониться він духові новому,
Тонами вищими сповнить народинй слух,
Не буде вже зерна давати за полову
І літнього тепла за зимогрій-кожух.
Народна наша в вас ув області природа,
І серця правота, і розуму свобода.