До ефективних суспільств/Україна/Необхідні дії та події, щоб Україна стала “нормальною державою”
| ◀ Шлях до “нормальної держави” — 20 майбутніх років | До ефективних суспільств. Україна: 20 минулих і 20 майбутніх літ Необхідні дії та події, щоб Україна стала “нормальною державою” |
Післяслово ▶ |
|
НЕОБХІДНІ ДІЇ ТА ПОДІЇ, ЩОБ УКРАЇНА СТАЛА “НОРМАЛЬНОЮ ДЕРЖАВОЮ”
У політичній сфері надзвичайно важливо, щоб наступні дві серії виборів до ВР і президентські вибори — відбулися демократично, незважаючи на їхні результати. Ми повинні зберегти демократію — головну спадщину Помаранчевої революції. Це є також передумовою для “дозрівання” нової еліти. Важливо змінити Конституцію, перейти на федеративний устрій із більшою децентралізацією, збільшенням повноважень для громад, районів, областей. Треба ліквідувати посади голів держадміністрацій. На всіх трьох згаданих рівнях мають бути обрані ради (законодавчі органи) та призначені ними адміністрації (виконавчі органи).
Найважливішим є скорочення кількості партій до 5–7. Це мають бути партії європейського типу, з чіткими ідеологіями, програмами, принципами внутрішньої і зовнішньої політики, з конкретними планами законодавчої праці та з політикою, методами й інструментами її реалізації для майбутніх урядів. Не лозунги чи обіцянки у передвиборчих кампаніях, а справжні програми партій. Таке зменшення може відбутися через зникнення багатьох “кишенькових” партій, злиття інших і появу в Україні політфілософів-архітекторів та нових політичних лідерів замість політологів, політичних технологів, бізнес-лідерів у політиці.
Україні потрібна сильна центристська партія — центр питомої політичної ваги країни, потрібна консервативна партія, яка б захищала інтереси бізнесу, запобігала радикалізації суспільства, зберігала, якщо він є позитивним, статус-кво. Потрібна і соціал-демократична партія, яка забезпечувала б більшу соціальну справедливість, кращу освіту, охорону здоров'я, заробітні плати і пенсії, підтримку культури. Потрібні справді ліва і права партії як стимул до більш якісної праці основних трьох партій і для народження зовсім нових політичних ідей. Три партії — достатньо, п'ять партій — це ідеально, сім партій — це ще нормально, а як їх більше, то вони перетворюють політику на цирк.
У закордонній політиці України найважливішою метою лишається вже згадане членство в ЄС. Навіть сам процес наближення до членства наближатиме нас до “нормального стану” України, бо це означає, що буде краща законодавча база, що відбудуться потрібні політичні й судові реформи, економіка буде ефективнішою. За членство, однак, таки треба змагатися, бо в ньому є велика додана вартість, а саме вільна торгівля, перехресні інвестиції, та, особливо, національна безпека. Беручи до уваги “втому” в ЄС, правила наших дій у цьому змаганні стануть зрозумілими: не робити гучних заяв про те, коли Україна стане членом; не вимагати заяв, що Україна стане членом; не ставити гострих вимог про підвищення статусу України у співпраці з ЄС. Потрібна послідовна і компетентна праця в рамках нової політики сусідства, яка дає великі можливості наближення і на яку в ЄС є великі фонди. Тільки від нашої праці залежить, скільки цих фондів ми зможемо дістати на життєдайну трансформацію в усіх сферах. Нам потрібно на пряму працювати із законодавчими і виконавчими органами країн-членів ЄС, особливо ключових держав-членів, себто Німеччини, Франції, Великобританії, Італії. Особливо інтенсивно треба працювати з державами, які на черзі стати головами ЄС. Злочинно залишати посольства України без послів, як то сталось у Франції та інших важливих державах. Як можемо розраховувати на їхню підтримку нашого членства, коли дипломатичні стосунки з ними перебувають на нижчому рівні, ніж із багатьма бідними неєвропейськими країнами?
І ще одне правило. Не покладаймося на Польщу як нашого єдиного адвоката у справі членства в ЄС. Польща справді щирий і важливий партнер України. З нею треба зберігати якнайкращі відносини. Але саме Польща, принаймні частково, викликала “втому” ЄС своїми агресивними вимогами під час переговорів про членство, більш лояльним ставленням до США, ніж до ключових держав ЄС (Франції, Німеччини), у конфліктах на Близькому Сході Польща вже навіть використала своє право вето. Наше представництво в ЄС цю ситуацію добре розуміє. Нам потрібно за щиросердної підтримки Польщі вивчати позитиви і негативи її спілкування з ЄС, але працювати напряму — з Радою міністрів, Комісією та всіма країнами-членами і якнайшвидше гармонізувати наші закони із законами співдружності.
Після недавнього вступу в СОТ в економічній сфері дуже потрібна адаптація різних секторів до більш відкритих внутрішнього і зовнішніх ринків. Для цього потрібно ефективніше поширювати інформацію про потреби, умови різних ринків на зразок того, як це робило японське Міністерство міжнародної торгівлі й промисловості. Потрібні тимчасові пільги для деяких секторів, поширення торговельних представництв на головних ринках експорту і в країнах-постачальниках ключових сировинних матеріалів, продуктів та послуг.
Потрібно зберегти в Україні природні монополії (пошта, залізниця) і кілька стратегічних підприємств у державній власності, але з професійними, а не політичними радами директорів (не тільки спостережними радами) і професійним управлінням та менеджментом. Треба змінювати структуру економіки на наукоємну, збільшити темп інновацій через кращу співпрацю наукових інституцій, політехнічних інститутів, університетів із підприємствами, фінансово заохоченими до цього державою. Нам доконечно треба збільшити темпи зростання ВВП до 8–10 % щорічно, одночасно знижуючи інфляцію. При десятивідсотковому зростанні ВВП подвоюється кожних сім років, тобто збільшується у 8 разів за 21 рік, а це наблизить нас до середнього рівня членів ЄС, бо ВВП у багатьох з них зростає щороку тільки на 2–3 %.
Щоб досягти такого зростання ВВП, крім пришвидшення інноваційного процесу, потрібно зменшити адміністративні бар'єри на шляху створення нових підприємств. Необхідною передумовою є збільшення внутрішніх та іноземних інвестицій через поліпшення інвестиційного клімату, спрощення процедур, зменшення хабарництва і добрі інформаційні та консалтингові послуги для потенційних інвесторів. Треба також зменшити кількість різних податків, не зменшуючи прибуток до бюджету, і, можливо, зліквідувати податкову адміністрацію і створити натомість малочисельну порядну податкову інспекцію.
У соціальній і гуманітарній сфері — це підвищення якості науки, освіти й охорони здоров'я. В науці й освіті — це треба зробити через зміни у структурі бюджету, зменшуючи витрати на субсидії і, як уже згадано, стимулюючи поєднання науки та освіти і їхню співпрацю з підприємствами на базі використання і розвитку комерційно корисних технологій, процесів, продуктів. Факультети бізнесу та інститути менеджменту повинні навчати вищі кадри, як управляти інноваційними процесами, особливо через співпрацю з науковими інститутами. Сферу охорони здоров'я треба приватизувати, але ввести обов'язкове страхування, зберігаючи контроль держави і над якістю охорони здоров'я, і над діяльністю страхових компаній.
В екологічній сфері треба переходити на модель сталого економічного розвитку. Перехід на таку модель можна стимулювати доброю інформацією про те, що в майбутньому є тільки єдиний можливий спосіб економічного розвитку. Слід застосовувати певні фінансові стимули для переходу на нові технології та устаткування (тимчасові податкові пільги), запроваджувати оподаткування на експлуатацію природних ресурсів, залежно від їхньої рідкісності й цінності. Треба також накладати податки за забруднення повітря, води, землі.