До ефективних суспільств/4/Бразилія

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

БРАЗИЛІЯ

Очевидно, Бразилія — кандидат на вихід у позицію країни з реальною вагою у світовій економіці й реальним впливом на світову політику протягом кількох наступних десятиліть. Цьому сприяє низка факторів, водночас існують і певні перешкоди.

1. Її недавній старт

Економіка Бразилії нещодавно стала досить багатогалузевою та інтегрованою. Впродовж чотирьох століть після відкриття Бразилія завдяки своїм природним багатствам пройшла низку своєрідних економічних циклів, у кожному з них переважав один-єдиний експортний товар із кожного регіону країни. Такими товарами були ліс, цукрова тростина, золото, каучук і кава поряд з іншими “менш важливими”, зокрема бавовною і какао, що періодично то належали до основних, то відігравали в експорті другорядну роль. Протягом кожного циклу економіка Бразилії була близькою до монокультурної, орієнтованої на зовнішній світ, і задовольняла його попит.

В останні десятиліття відбулися значні зміни в напрямі становлення видобувної та обробної галузей, отож було започатковано повний економічний розвиток. Переміщення столиці з Ріо до спеціально збудованого міста Бразиліа відображало намір орієнтувати країну на внутрішні проблеми й було швидше символічним збігом обставин, ніж причиною початку нового етапу економічного розвитку. Керівництво країною на цій ранній стадії злету здійснювалося досить майстерно і часом навіть з певною віртуозністю управління економікою на макрорівні, достатньою для того, щоб зробити Бразилію вдалим об'єктом вивчення. Прийнята Бразилією економічна модель була подібна до реалізованої країнами Західної Європи століття тому: заохочування інвестицій у видобувну, металообробну та обробну промисловість, створення необхідних матеріальної і управлінської інфраструктур. Очікувалося, що цей процес приваблюватиме дедалі більше людей з менш продуктивного сільського господарства до продуктивніших промислових галузей, які можуть запропонувати більші заробітки, тим самим підвищуючи купівельну спроможність трудового населення, а також внутрішній попит на товари. Як тільки пройдено певний етап, процес стає саморегульованим. Він діяв би подібно до поширення хвилі на ставку, поступово охоплюючи майже всю його поверхню, тобто з часом переміщаючи основну частину трудового населення із сільського господарства до обробної промисловості й пізніше частково до сфери послуг. Незначна частина населення, яка залишилася б у сільському господарстві, також почала б працювати продуктивніше і підвищувала б свій добробут завдяки модернізації (механізації, застосування добрив, іригації, зберігання продукції), зробило б можливим необхідне постачання із розширеної промислової сфери.

Цей процес далекий від вдалого старту. Однак для Бразилії характерні два елементи, з якими не стикалися країни Західної Європи, починаючи процес модернізації. Це: високі темпи приросту населення і “транзисторна революція”, що робить можливим швидкий і всеосяжний зв'язок.

У більшості європейських країн населення зростало відносно повільно, потребуючи для подвоєння майже століття. В міру розширення промислового виробництва і створення нових робочих місць відбувалося вимивання робочої сили зі сільського господарства. До того ж, хоча й існували значні перепади у рівнях життя різних верств населення, вони не були надто разючими. Населення у своїй масі не було ні високоосвічене, ні добре поінформоване, його прагнення зростали не надто швидко, однак в суспільстві спостерігався прогрес. Таким чином, освічена еліта могла управляти масами.

У Бразилії населення подвоюється кожні два з половиною десятиліття. Навіть відносно швидке розширення промислових анклавів, подібних до Сан-Паулу, не може справитися з темпами зростання населення. Отже, характерним для Бразилії є виразний економічний дуалізм: менше ніж третина населення — це сучасна привілейована, заможна частина суспільства, а решту — дві третини — становлять бідні й затуркані люди. Проте ті, кого не торкнувся процес індустріалізації, нині “приєднуються” до решти країни і частини зовнішнього світу за допомогою транзистора. Вони мають певні уявлення про рівень життя в інших місцях; можуть домагатися кращих умов життя і праці й багато хто їх досягає. Це утворює вибухову суміш. Цілком зрозумілі труднощі управління ситуацією за допомогою попереднього бразильського правління типу противаги, створеного за американським зразком. Будь-який демагог легко набавляє собі ціну обіцянками (які не можна виконати), аби бути обраним. Та не так просто нормальним демократичним шляхом послабити напруженість, викликану крахом нереалізованих сподівань. “Спокуса тоталітаризму” у вигляді військового уряду, покликаного стримувати напруженість, також зрозуміла, хоча й сприймається більшістю на Заході не із захопленням.

2. Сучасний стан

Бразилія сьогодні — це країна з індивідуалістсько-конкуренційними цінностями, унітарним типом політичного правління, економічною системою вільного підприємництва за наявності твердої руки уряду в її спрямуванні.

2.1. Активи

  • Територія наближається до розмірів Сполучених Штатів. Значна частина незаймана, хоча здебільшого придатна для користування.
  • Величезні запаси окремих природних ресурсів.
  • Чималий розмір має промисловий анклав, що швидко розширюється.
  • Постійно підтримується імпульс модернізації та індустріалізації, зокрема завдяки успішному змішуванню і мирному співіснуванню різних рас, віри в долю країни з боку промислової та професійної еліти.

2.2. Пасиви

  • Недостатні природні запаси нафти. Провидіння не було надто щедрим до Бразилії з цим надзвичайно важливим нині ресурсом. Проте завдяки кліматичним умовам у Бразилії біомаса забезпечує більшу перспективу як потенційний замінник нафти, ніж у переважній частині інших країн.
  • Величезний зовнішній борг, що зростає здебільшого через значний імпорт нафти.
  • Приріст населення надто великий, аби рівномірно поглинатися сучасними галузями економіки.
  • Двоїстий характер економіки, що може призвести до соціальних і політичних конфліктів.

3. Шляхи в майбутнє

Демографічна проблема загрожуватиме Бразилії приблизно протягом наступних трьох десятиліть. Стримати приріст населення буде майже неможливо, поки воно знову не подвоїться порівняно з нинішніми 110 млн. Враховуючи цей факт та характер сучасного суспільного ладу, якими могли б бути шляхи, що привели б Бразилію до ХХІ ст., що подає великі надії'?

Цінності, напевно, не зазнають докорінних змін. Можливо, ще деякий час зберігатиметься схильність до ня або навіть потурання своїм бажанням завдяки наявності величезних просторів, природних багатств і здебільшого сприятливого клімату. Звертання до кальвіністських принципів (“ви можете робити все, що не приносить вам радощів”), добровільне підпорядкування вищим цілям і, таким чином, кооперативні або колективістські цінності не є справою завтрашнього дня.

Не здаються легкими також різкі зміни економічної системи. Навряд чи має успіх у Бразилії справді адміністративно-командний тип економіки при суспільній власності на засоби виробництва. Вона не сумісна з експресивним, діяльним і підприємливим характером багатьох бразильців. Це скоротило б прямі іноземні інвестиції, що відіграють важливу роль у стимулюванні розвитку бразильської економіки; змістило б акценти у зовнішній торгівлі й зумовило б її швидку переорієнтацію на нові ринки. Нарешті, нав'язування таких змін і дотримування необхідної дисципліни потребувало б навіть жорсткішого політичного режиму, ніж існуючий. Це нагадувало б натягування важкої вологої ковдри на сонячну Бразилію.

Що можна сказати про характер її політичного правління? Здійснюється тиск з метою швидкого відновлення демократії типу противаги, коли партії борються за владу, але перспективи невтішні. Такого може й не бути, а якщо це навіть і станеться, то, напевно, триватиме недовго. Враховуючи дуалізм бразильської економіки і суспільства та зазначений тиск, підсилений перспективами модернізації, правління типу противаги різко розмежувало б населення, вело б до серйозних розбіжностей і вибуху у вигляді революції або ще одного воєнного перевороту. Чи залишається поновлення воєнного режиму єдиним шляхом стримування тиску, доки темпи індустріалізації не перевищать темпи приросту населення? Можливий інший варіант — поступове залучення до наявної структури влади людей з різною політичною орієнтацією і створення коаліційного типу правління, обминаючи стадію політичного розвитку з владою типу противаги.

Щоб запобігти перетворенню коаліційного уряду в увіковічену владу олігархії, уряд мусить обиратися парламентом та бути перед ним підзвітним. Для подальшого гарантування демократичних свобод (свободи слова, зібрань, правового захисту), забезпечення гармонії між урядом і населенням слід було б частіше вдаватися до референдумів. З метою відновлення федерального устрою в країні можна було б здійснити певну децентралізацію політичної влади, як передбачалося спочатку і як того потребують величезні простори і різноманітність країни.

Вирішального значення для Бразилії набуває проблема надання стосункам між урядом, бізнесом і звільненими робітничими лідерами швидше консультативного і кооперативного, ніж суперницького характеру. У цьому плані для Бразилії доречнішим є досвід таких країн, як Німеччина або Японія, ніж Сполучені Штати. Оскільки експорт Бразилії переорієнтовано на “нових чемпіонів росту”, це слід поширити і на політичні та соціальні орієнтири.