До історії вищої освіти у арабів/Вища освіта в Ліванській Сирії (з Бейрутом)

Матеріал з Вікіджерел
I.

Кидаючи загальний погляд на недовгу порівнюючи історію вищої освіти на Лівані й на розвиток її в Сирії[1], що допіру починається, слід на самому припочатку цього викладу відзначити ті її особливості, що відбиваються на її характері й методах і через те дуже впливають на її здобутки.

На Лівані, насамперед, можна констатувати наявність певної наукової традиції, що її початок стосується, коли не до XVIII, то до половини XIX ст. Правда, за цей час іще не можна говорити про вищу освіту в тій країні, де офіційно вона розпочалася тільки останніми роками минулого сторіччя. До всього, держава, не маючи змоги, ба навіть не бажаючи запроваджувати на Лівані й у Сирії вищі школи (мова тут мовиться за колишню імператорську Туреччину), — дуже неохоче віддавала вищу освіту до приватних і, навіть більше, до чужих рук, певніше до рук різних місіонерських організацій усяких національностей і релігій. І сталося фактично так, що всі вищі школи на Лівані зосередилися в Бейруті. Вони розбилися на дві категорії: французький католицький Університет св. Иосипа й установи, що до нього стосуються, та американський Протестантський Університет з усіма школами, що від нього залежать.

Двоїстість і різність характерів цих двох вищих шкіл очевидячки утворює поміж ними певну конкуренцію та бажання притягти найбільше студентів, і для цього безупинно запроваджуються різні вдосконалення в курсах, і кількість їх раз-у-раз збільшується.

Але через те, що духом своїм обидві установи не мають нічого спільного, то в кожної є своя клієнтела, в залежності від тієї країни, до якої більше симпатій мають учні-араби чи — краще — їх батьки, й до якого фаху, а так само в якій країні вони гадають працювати.

У французькому університеті більше звертають уваги на інтелектуальний розвиток, хоч дають місце й практичним дисциплінам, що їх особливо шанують тубільці, — в американському, навпаки, характер викладу більш прикладний, зате вироблення характеру, фізична культура й спорт користуються особливою повагою.

Отже, ці дві установи є ніби дзеркало своєї країни й служать вони, побіч свойого безпосереднього завдання, для поширення національного впливу й ідей кожної країни. Релігія (католицтво й протестанство) — це по суті лиш прикрита національна вивіска.

Ще характерною рисою обох університетів є те, що через різноманітність і доволі непевний характер середньої освіти в країні, університетам, щоб мати цілком підготованих слухачів, доводиться мати при собі й відділи середньої школи і навіть школи першого ступеня.

Але, це є „університет“ у цілковитому розуміннню цього слова. Не треба додавати, що в французькому університеті викладова мова французька, а в американському англійська, але обидва не забувають вивчати й арабську мову. — це так на Лівані, в Бейруті.

Не те ми бачимо в Сирії. Там вища освіта є, можна сказати, справа вчорашнього дня, є витвір компромісу поміж арабським націоналізмом і французьким бюрократизмом.

Але в Сирії, в протилежність Ліванові, справа вищої освіти перебуває цілком у руках держави, і офіційний штемпель на ній стоїть арабський, як і викладова мова, дарма що система її являє мішанину турецько-німецько-франко-арабських метод.

Вищу освіту в Сирії зосереджено в Дамаскові. Після всяких перекроїв, що на них ми тут не будемо спинятися, вона складається з „університету“ (і під цим терміном слід розуміти Арабську Академію з її установами), Вищої Правничої Школи та Медичної Школи.

Окремо стоїть французький Інститут мусулманської Старовини, Археології й Мистецтва.

Усі зазначені установи, звичайно, не можуть мірятися з Ліванськими університетами, але в міру сил і можливости спитуються утворити дещо своє, національне, хоч і засноване здебільшого на чужоземних зразках. У цій еволюції є дещо, що нагадує епоху Петра I.

У свойому місці ми трохи докладніше спинимося на еволюції цієї наймолодшої установи вищої науки в Сирії, а тепер докладніш опишемо характер і сучасне становище ліванської вищої освіти.

Розгляньмо, насамперед,

Французький університет св. Йосипа

й залежні від нього установи.

Цей університет, що року 1925 відсвяткував п’ядесятирічний юбілей свойого існування, повстав почасти через бажання утворити конкуренцію „Сирійському Протестантському Коледжеві“ (майбутній американський університет), що успішно працював у Бейруті від року 1866.

Самий будинок, що його розпочато будувати в жовтні року 1871, закінчено було за двоє років, але вже в листопаді року 1875 розпочато читання лекцій у тимчасовому приміщенні.

У теперішньому свойому вигляді університет являв собою величезний будинок строгої архітектури, на три крила й на 2-3 поверхи, розташований у горяній частині Бейрута й чолом звернений до моря.

Три зазначені павільйони ділять чоло на три частини й кожен павільйон тягнеться 57 метрів завдовжки. Середній павільйон зайнято під церкву, що її збудовано в мавритансько-візантійському стилі; склепіння підтримують 150 колон конхоїдального мармуру.

Високі портики оточують два внутрішні двори, широкі коридори впоряджено на всіх поверхах, і будинок являє типовий зразок манастирської й шкільної архітектури. Скрізь сила світла.

P. 1881 папа Лев XIII надав університетові права видавати диплом на ступінь доктора філософії й богословії. Починаючи з цієї дати, розвиток університету пішов уперед швидким темпом. Тепер він складається з таких відділів:

I. Вища освіта, що її репрезентують факультети філософсько-богословський, медичний, правничий і школа інженірів.

До відділу вищої освіти належать: обсерваторія в с. Ксарі (на Лівані) та бібліотека сходознавства.

II. Середня освіта, що її репрезентує „колеж“.

III. Нижча освіта, яку репрезентують приписані до університету школи.

Ми спинимося, звичайно, тільки на відділах вищої освіти.

Бейрутський університет св. Йосипа.

На філософсько-богословському факультеті вакансії заповнюють, головне, інтерни т. зв. Східньої Семінарії, а екстерни — то студенти, члени різних східніх конгрегацій.

Викладання провадиться латинською мовою: філософія читається два роки, потім іде курс догматики (догматичної богословії) й морали протягом чотирьох років, окрім спеціяльних курсів святого письма, історії церков, історії та літургічних мов христіянського сходу.

Факультет цей видає дипломи бакалавра, магістра й доктора богословії та філософії. Після різних змін, звязаних з великою війною, факультет цей тепер реорганізовано, і він далі випускає освічених священиків для Сходу. Студентів у ньому пересічно від 60 до 75. З початку своєї діяльности факультет цей дав Сходові трьох Патріярхів: Mgr Elie Houaiek — патріярх Маронітський, Mgr Emmanuel Joseph Thomas — патріярх Халдейський, покійний Mgr Cyrille Macaire — патріярх католицьких Коптві, 25 єпіскопів і близько 300 священиків.

Медичний та фармацевтичний факультет.

Факультет цей з назвою „Французька Медична Школа“ відкрито року 1883 за згодою од французького уряду з єзуїтською місією в Сирії, в складі 4 професорів і 11 студентів.

Року 1883 французьке міністерство піднесло школу на ступінь факультету, р. 1889 сюди-ж додано фармацевтичну школу. Р. 1912 факультет перенесено до спеціяльно для нього вибудуваного будинку на Дамаській

Медичний факультет.

дорозі біля „Соснового Лісу“. На початку оповіщення війни в жовтні р. 1914 на факультеті було 12 професорів, 10 лаборантів і завідувачів клініками та 355 студентів, з них 305 медиків і 50 фармацевтів.

Підчас війни турецька дамаська медична школа посідала бейрутське приміщення факультету, але року 1919 факультет знову повернувся до свойого будинку. Року 1920 відкрито зуболікарську школу, року 1913 засновано Пастеровський Інститут, що дістав окреме приміщення.

Диплом Медичного факультету, виданий до 1895 року, давав дозвіл на практику тільки в колоніях, але на початку цього року його зрівняно в правах з дипломами, що їх видають французькі державні університети.

Новий медичний факультет міститься в двох рівнобіжних корпусах, збудованих у напрямку з з. на с. довжиною по 70 метрів кожен. Головний будинок містить на першому поверсі великий амфітеатр, що вміщає близько 600 слухачів, кабінет медичної фізики та радіологічний кабінет, каплицю, бібліотеку, музей з великими анатомічними колекціями та 6 гербаріїв, розкладених у 150 великих теках.

Другий корпус розділено на два рівнобіжних павільйони по 60 метрів завдовжки кожен. У кожному павільйоні є авдиторія на 250 слухачів, а навколо розташовано різні лабораторії.

До медичного факультету відноситься також і ботанічний сад з теплицями, що його утворено працею о. Булумуа (найвидатніший авторитет у галузі сирійської ботаніки, тепер покійний, а його книга „Флора Сирії“ тепер видається за участю фр. академії й инш. наукових установ). Сад відкрито р. 1900 й призначено зокрема для вивчення акліматизації чужоземних рослин у Сирії.

Організація праці на факультеті.

Вчитися на факультеті мають право тільки тубільці, або й европейці, коли народилися вони на сході й їх родини остаточно оселилися в країні.

Щоб учитися на факультеті, потрібен вступний іспит перед жюрі, що його призначає верховний комісар. Французький диплом бакалавра одзволює від такого іспиту. Всі студенти — екстерни; професори викладають свої лекції французькою мовою. Ходити на лекції треба неодмінно й контроль за цим суворий. Курс п'ятирічний. Наприкінці кожного року студенти мусять складати іспити з тих наук, що їх студіювали.

Після п'ятирічного курсу — іспит у клініках.

У відділі фармації курс трирічний і опріч того річний стаж в одній з призначених аптек.

У зуболікарській школі курс теж трирічний.

Року 1919 відкрито Інститут Хімічних аналіз та Бактеріологічних дослідів, а р. 1922 Акушерську школу, яку приєднано до Гінекологічної Поліклініки.

Пересічно на всіх відділах студентів буває від 200 до 250 чоловіка; 760 лікарів і фармацевтів, розкиданих по всіх країнах Сходу, випустив цей факультет з самого початку його заснування.

Правничий французький факультет.

Його перші зачатки стосуються до 1913 року, коли Ліонський Університет за згодою з торговельною палатою того міста утворив т. зв. „Асоціяцію для поширення за кордоном вищої технічної освіти“.

Ця Асоціяція передала Університетові св. Йосипа право організувати при ньому Правничу школу. Завдання й програми цієї школи цілком збігаються з завданням і програмою французьких правничих факультетів.

Вибувши на факультеті двоє років, студенти діставали ступінь бакалавра, а ще за рік — ступінь ліценціята. Бувати на лекціях треба неодмінно; раз на рік одбувається контрольний іспит перед жюрі, що складається з професорів факультету. Для особистої праці студенти користуються книгозбірнею на 2000 томів.

Що-року в листопаді міністерство чужоземних справ за згодою з міністерством народньої освіти делегує для переведення остаточних іспитів жюрі з 4—5 ординарних професорів під головуванням одного з професорів Ліонського Університету.

Кількість студентів пересічно 100—120, і здебільша вони ліванці. Поменшало студентів, треба сказати, чималою мірою через те, що в Дамаску засновано арабський правничий факультет.

До вищих курсів університету стосується теж

Французька інженірна школа,

заснована з ініціятиви тієї самої, вищезазначеної Асоціяції. Року 1913 був у ній тільки один, підготовчий, курс. А школа, що її знов одкрито року 1919, має троє законних річних курсів повного обсягу.

Її завдання — дати загальну наукову освіту, потрібну кожному інженірові, й, опріч того, спеціяльні знання в вибраній галузі: механіці, електротехніці та цивільній архітектурі.

Диплом цивільного інженіра видається тим студентам, котрі склали іспити з успіхом. Він має таку саму вартість, що й диплом Центральної Ліонської Школи Інженірів.

Персонал лекторів складається з 6 ординарних та 5 екстраординарних професорів. Ходити на лекції треба неодмінно, й присутність або відсутність на них реєструється особливо.

Загалом студентів небагато: 25—30; пояснити це треба тим, що індустрія розвинена тут мало, а людність з презирством ставиться до інженірних наук.

На цьому ми закінчимо наш короткий огляд факультетів французького університету в Бейруті й перейдемо до опису залежних од нього наукових установ, що на чільному серед них місці стоїть

Обсерваторія в м. Ксарі (біля м. Захле, в долині Бекаа).

Обсерваторію цю розміщено посеред чудових виноградників єзуїтського зразкового маєтку Ксара, на одному з останніх передгір'їв Ліванського кряжу, яке відзначається особливою ясністю атмосфери протягом більшої частини року.

Засновано обсерваторію десь коло 1907 року, причому встаткування її, що безупинно поліпшується, було цілком достатнє, коли вибухнула війна 1914 року.

Підчас війни все пограбовано, і коли в грудні р. 1918 директор повернувсь, то знайшов саму лиш руїну: все винесено аж до дверей та віконних рам.

Завдяки підтримці Академії Наук пощастило відновити більшість

утраченого й виправити зруйноване, цілком упорядкувавши обсерваторію.

Тепер обсерваторія складається з окремих павільйонів, що мають кожен своє особливе призначення. Є чотири секції: метеорологічна, магнітна, сейсмографічна та астрономічна.

Перший будинок має барометричну кімнату, кімнату анемографів і льох, де містяться сейсмографи, а так само велику книгозбірню, що в ній можна знайти всі потрібні спеціяльні видання; заразом править вона й за залю для роботи.

Сейсмографи встановлено в 1921 році (липень), і вже до кінця року зареєстровано 104 землетрусів, великих та малих.

Метеорологічне приладдя міститься в окремій загородці під голим небом.

У другому будинкові в долішньому поверсі містяться хімічна лабораторія й фотографічний кабінет, заля акумуляторів і електрична група, а так само майстерні механічні та столярні.

Будинок цей завершує башта з коловоротною банею і в ній екваторіяльна труба на 20 см. діяметром.

Магнетове приладдя — в окремому павільйоні та в льоху, далеко від залізних речей. У невеличкій залі меридіянна труба в 55 мм., хронометри, маятники й апарат бездротового телеграфу.

Спостереження робляться тричі на день; перед війною друковано їх у щомісячному бюлетені. Після війни бюлетень замінили „Аннали обсерваторії в Ксарі“, і перший випуск їх вийшов року 1924.

Обсерваторія в Ксарі перебуває в безпосередньому звязку з усіма иншими метеорологічними установами Сирії й Лівану, бо з року 1921 їй доручено керувати метеорологічними відділами цих держав.

На чолі обсерваторії стоїть її директор (тепер о. Комб'є), помічник його (о. Берлоті, відомий метеоролог) та декілька завідувачів відділами й секретарів.

Тепер обсерваторія в Ксарі є перша своїм науковим значінням серед установ цього роду в країні, чимало прислужившись справі кліматології.

Друкарня.

Перейдімо тепер до опису установи, що її діяльність була дуже плодотворча для науки сходознавства: ми тут маємо на думці Католицьку друкарню в Бейруті, що з-під варстатів її вийшла більшість наукових творів, присвячених історії арабського письменства та вивченню біблійної старовини й текстів.

Перші спроби друкування в Бейруті робили єзуїти ще року 1847, але тільки року 1855 пощастило налагодити, як слід, друкарню, устатковану спочатку тільки ручними машинами; допіру року 1867 перейшли на парового двигуна.

Друкарня негайно заходилася друкувати наукові книги: р. 1857

вийшли „Vocabulaire Français-Arabe“ O. P. Henry (in 8⁰. 715 р.), тоді „Dictionnaire Arabe-Français“ о. Cuche'я та „Арабо-французька граматика“ о. Abougit.

Завдяк зусиллям о. Еліяса, мусулманина, що перейшов до католицтва, року 1881 католицька друкарня так удосконалилася, що стала за найкращу з технічного боку друкарню в Отоманській Імперії. О. Еліяс перший здогадавсь виливати відразу арабську літеру з голосівкою, що стоїть вище, і це дало набірній арабській касі 1369 відділів. Він-же надзвичайно дотепно й майстерно пристосував шрифт типу „Стамбулі“ й опріч того сам винайшов шрифт, відомий під назвою „Алям“ і „Бейруті“.

Через оці всі новини розкішне видання арабської біблії, що вийшла року 1875, здобуло на паризькій виставці року 1878 золотого медаля. Відтоді друкарня присвятила себе на видання численних книг, що розподіляються на три групи: релігійні видання, видання класичні й філологічні та видання періодичні.

На першій категорії ми не спинятимемося, скажемо тільки, що ансамбль цих видань складає бібліотеку на 200 томів.

Стільки-ж приблизно є й філологічних видань. Серед творів цього роду, що їх випустила друкарня, одзначимо численні „граматики“ й взагалі всякі підручники, а так само „зразки арабського письма“, щоб полегшити читання рукописів, і надто словники, з яких найбільший — компіляція Саїда Шартуні, складена виключно арабською мовою, більш як на 2000 сторінок по три стовпці тексту в кожній. Так само друкарня випустила найповнішу арабську граматику французькою мовою, що належить перу о. Верньє.

Від року 1885 розпочинається ера публікацій філологічних, присвячених спеціяльно східній ерудиції давній і новій. Старі арабські трактати було старанно видано: At Thaalibi, Abdarrahman al Hamadani, Abou-Zaid і особливо Ibn-as-Sikkit, автор „Критики мови“, справжній зразок свойого жанру.

О. Шейхо видав усі ці рукописи, пододававши до них цінні коментарі[2].

До цієї „книгозбірні“ філологічного характеру треба додати ще багату колекцію давніх арабських „діванів“: Aboul Atahia, Al-Khansa й инш. деяких поетес преіслямітського періоду, арабського поета христіянина Аль-Ахталя й инш., і нарешті, „Приказки“ Майдані, що їх звіршував вчений мусулманський шейх Ібрагім Аль-Ахдаб. Це останнє видання є єдине, розкішшю свого виконання.

Далі йдуть різні арабські антології; найзначніша книга цього роду: „Мажани“ або „Літературний цвіт“ в шістьох томах.

Французькою мовою друкарня видала в двох томах: „Documents inédits pour serviv à l'histoire du christianisme en Orient“.

Війна 1914 року мало не стала фатальною для друкарні, але по замиренні діяльність її відновилася з новою енергією; й року 1924, напр., випущено 143 томи різних назов.

З періодичних видань друкарні зазначимо часопис „Аль-Башір“ що заснований року 1870 й виходить по цей день; кількість абонентів його досягла 2000: найбільша, яку можуть зареєструвати арабські часописи в Сирії (а взагалі, найбільший тираж газет тут ніколи не переходив за 5000 прим.).

Але для науки сходознавства далеко цікавіше друге видання друкарні: щомісячний збірник „Аль-Машрик“ („Схід“), що його перше число вийшло р. 1898. Кожне число його містить у собі 70-80 стор. переважно оригінальних статтів історичних, філософських і наукових. Особливо старанно провадиться відділ, присвячений бібліографії творів, виданих на сході.

З наукових етюдів, присвячених сходові й уміщених у „Аль-Машрик“'ові, відзначімо з багатьох боків визначний „Трактат про арабську музику“ д-ра Мешаки з коментаріями о. Ронзеваля, а також „Історію Бейрута“ Салиха-ибн-Ях'ї (XV в.), що її покоментував о. Шейхо.

Але найцікавіше видання друкарні з наукового погляду безперечно: „Mélanges de la Faculté Orientale de l'Université St. Joseph“ (вже 11 томів).

Отож скажімо скількись слів про самий „Східній факультет“ що, почавши свою діяльність дуже щасливо, тепер більш не існує.

Річ у тому, що найвидатніші фахівці-сходознавці вже давно знали, як довго треба стажувати на сході, щоб удосконалити знання й могти практично працювати.

Звідусіль лунали голоси про потребу утворити який-небудь місцевий семінарій або иншу подібну організацію, наукове огнище, де вчені могли-б працювати без перешкод, — аж поки нарешті суто-наукові завдання зробились за ширму для політичних жадань різних супротивних на Сході европейських держав. Так, напр., проф. Гартман, у Orientalistische Litteratur-Zeitung (1901) вимагав утворити такий центр у якому-небудь місті Сирії (Дамаск, Алепо, Хомс, Хама) для пропаганди, між иншим, німецьких ідей і впливу; і, здається, тодішній російський уряд серйозно замислювавсь над цим. Доводилося через те поспішатися — й Університет св. Йосипа відкриває року 1902 свій „Східній факультет“: крок настільки-ж науковий, як і дипломатичний. Офіційним органом факультету й були „Mélanges“.

Програма факультету, поділена на три роки, містила в собі вивчення класичних семітських мов: арабської, давньої жидівської, арамейської, вивчення коптської й етіопської мови, місцевої історії й географії, а так само східньої епіграфіки. Вивчення арабської мови було за базу для инших семітських діялектів. Відповідний диплом видавався по закінченні повного трирічного курса й після всіх установлених іспитів з обов'язкових предметів: мови арабської, жидівської, арамейської, історії, географії й археології сходу.

Спеціяльний диплом доктора східнього факультету було встановлено для тих, хто, здобувши попередній диплом, подасть і оборонить дисертацію на вибрану тему.

Факультет організував ще екскурсії й наукові подорожі під проводом професорів для тих студентів, котрі хтіли практикою перевірити й поліпшити свої теоретичні знання з археології, епіграфіки та східньої топографії.

Перша оборона дисертацій була в червні року 1906 перед жюрі з професорів університет.

Розвідка о. Едмонда Повера: „Poésies religieuses d'Omaya ibn-Abi-s-Salt“ дала йому ступінь доктора, за декілька днів о. Австин Гартіґан оборонив дисертацію на той-же ступінь: „Bichr ibn Abi Khazm, poète préislamique“.

Обидві ці праці вміщено в MFOB (це — знак видання для означення його в виданнях і звідомленнях наукових товариств).

Але діяльність східнього факультета тривала недовго: підчас війни його закрито, а після війни не знайшлося досить компетентних осіб, щоб обійняти вакантні катедри.

Діяльність кількох давніх професорів, що мали змогу повернутися до Бейрута, зосередилася на продовженні видання „Mélanges“, які наприкінці року 1924 являли собою колекцію в 11 томів по 400—500 стор. у кожному, при тиражі видання пересічно в кількості 300 примірників.

Розглядаючи побіжно зміст виданих томів, ми знаходимо в них багато дуже цікавих для сходознавців статтів. Найцікавіший — перший том що містить у собі вже згадані вище дисертації й починається „Етюдами про царювання Моавії 1-го“ о. Ламенса. З цих етюдів, що вони ввійшли до двох дальших томів, склалася окрема книга в XXXIV+778 стор.

Опріч того, зазначимо: Une école de savants égyptiens du moyen âge (о. Mallon)“, „Le cycle de la Vierge dans les apocryphes éthiopens (о. Chaine). У своїх замітках з історії Сирії о. Ламенс вивчав мало відомий край Джаза в північній Сирії, то-що. Том цей закінчується мемуаром о. Шейхо: Un dernier écho des croisades, де описано історію експедиції мамлюків на о. Кіпр в епоху останніх Люзіньянів.

Инші томи містять у собі багато цінних статтів з археології й епіграфіки Сирії та Анатолії.

З найцінніших робіт одзначимо: „Хамаса“ Бохторія, що видав о. Шейхо з анотацією, за унікатним ляйденським списком.

О. Ламенс продовжував серію своїх дослідів: „Халіфат Язіда 1-го“ (530 стор.), „Місто Таіф на передодні Гижри“ (215 стор.) та „Мекка напередодні Гижри“ (343 стор.).

Шостий том містить у собі французький переклад „Трактата про арабську музику“ д-ра Мешаки, що його раніше надруковано в „Машрику“.

Том сьомий, що його почато року 1914, видано тільки р. 1921, й між иншим матеріялом він містить у собі етюд про містику Аль-Газалія (проф. др. Асін Паласіос), а так само чимало грецьких написів, зібраних уже після замирення.

Починаючи з восьмого тому, назва цього збірника буде вже инша: „Mélanges de l-Université St. Joseph“, бо вже нема східнього факультету, але характер змісту залишається той самий. У виданні, як і раніше, друкуватимуться праці орієнталістів, що пройшли через університет св. Йосипа й сами стали фахівцями в своїй науці.

Наша стаття була-б неповною, як би ми не згадали за східню книгозбірню університету, що без неї важко перебутися всякому орієнталістові, який працює в Бейруті постійно чи тимчасово.

Друкований фонд її (мови жидівська й східні) перевищує 30.000 томів. Арабський відділ, включаючи періодичні видання, становить чималу частину книгозбірні.

Що-до рукописів, переважно арабських, то їх близько 3.100. Опис їх почав у „Меланжах“ о. Шейхо за таким розпорядком: р. 1913 (т. VI) описано історичні рукописи, р. 1921 (т. VII) — історичні, географічні й „наукові“, р. 1922 (т. VIII) — ті, що стосуються до хімії, фізики й математики.

Загалом, описано 336 рукописів. Працю цю буде проваджено в дальших томах „Меланжів“, що мають вийти в світ.

Східню книгозбірню відкрито не тільки для студентів, ба й для вчителів, військових старшин, мандрівників і взагалі для всіх, хто цікавиться сходом. Регламент забороняє видавати книги додому, зате всі вигоди дає для праці на місці.

Книгозбірня робила й робить величезні послуги справі сходознавства.


На цьому ми закінчимо нашу характеристику французького університету в Бейруті, додавши, що до листопада 1927 р. ректором його був о. Каміль Шантер. Тепер обрано на ректора о. Бонневіля, що недавно прибув з Парижу.

Як легко можна помітити з цієї статті, викладання в університеті — головним чином філологічне, й ця школа виховує кабінетних учених та дослідників. Несумнівний мінус — це суворо-католицький дух університету; але наукове дослідження в сфері сходознавства — все-ж вільне, й видання університетські мають цілком реальну об'єктивну наукову цінність. А йдучи за духом часу та підо впливом конкуренції инших націй, університет мусів утворити відділи й для суто-прикладного знання; отже й у цій галузі треба його цінувати за практично намічені завдання, виконані розсудливо й по докладному обміркуванні, без різкого схоластицизму.

Американський протестантський університет — теж, у Бейруті, на Лівані. Дві вищі школи там конкурують одна з одною, але навсправжки вони не заваджають одна одній, існують поруч, виконуючи своє призначення, й функціонують нормально.

Зробивши це попередження, ми опишемо характер діяльности й Американського бейрутського університету.


II.
Американський Бейрутський Університет.

Перші підвалини для протестантської діяльности в Бейруті поклали американці року 1821. З’явившися тут, протестантські місіонери не забарилися перенести сюди і свою друкарню, що перед тим була на о. Мальті.

Року 1866 покладено початок „Протестантському Сирійському Колледжеві" (The Syrian Protestant College); на університет переведено його року 1920.

Уже з 1862 р. невтомний місіонер Данієль Бліс присвятив себе на здійснення цього проєкту. Року 1864 здобуто патент на заснування Колледжу від уряду Нью-Йоркського штату, що утворював Опікунську Раду, — і Колледж відкрито за двоє років по тому. Перший випуск був року 1870.

Після 40 років наукової праці д-р Даніель Бліс подавсь в одставку. Син його, д-р Говард Бліс заступив свого батька на його посту та й залишивсь на цьому аж до самісінької своєї смерти, що сталася року 1924. Опікунська Рада по тому, як він помер, призначила на ректора або, як його називають, президента університету д-ра Баярда Доджа.

Теперішня Опікунська Рада складається з 15 осіб; серед них є скількись мільярдерів, як от Вандербільт, Морґан, Додж, то-що.

У теперішньому свойому вигляді „Американський Бейрутський Університет", або, як його вкорочено звуть, Ейюбі (A.U.В.), розкинувсь на морському узбережжі на височині кварталу Рас-Бейрут („Бейрутський виступ") на території по-над 10 гектарів завширшки. На цій площі зосереджено 43 окремих будинки; окремі корпуси розміщено скрізь у певному логічному порядкові за американською системою.

Великої ваги надають тут майданчикам для фізичних вправ, стадіонові, лави-тенісові, ґольфові, футбольному полю, то-що; у французькому університеті всього цього немає.

Далі, відмінно од французької системи, більшість студентів — інтерни, й живуть вони в університетських бурсах, де їм дають дуже гарні кімнати, спільні на скількох чоловіка (2-З-4) або, за невеличку доплату, — окремі кімнати.

З боку наукового американський університет поділяється на шестеро відділів, т. зв. шкіл або факультетів, що мають кожен своє особливе призначення.

Слід одзначити, що й при американському університеті є підготовчі відділи з курсом середньої школи.

Перед веде „Школа мистецтв і наук", заснована р. 1866, таке-собі сполучення історично-філологічного та фізично-математичного факультетів.

Завдання її — дати закінчену філологічну освіту; опріч того в ній викладають низку дисциплін з технічних наук. Філологічний відділ має курс мов, письменства, — історії й економіки; а тоді вже йде відділ фізично-математичних наук.

Вибувши один перший рік („фрешман“-ом) на цьому відділі, студент закінчує, власне, середню свою освіту, бо свідоцтво, яке він за цей рік здобуває, відповідав єгипетському урядовому свідоцтву про закінчення курсу середньої школи та палестинському іматрикуляційному свідоцтву. Троє дальших років дають ступінь бакалавра мистецтв; дальші курси дають ступінь ліценціата (Master of arts).

До цієї-ж-таки школи належить той відділ, де викладають вищі комерційні курси й економічні етюди, що дають право на ступінь бакалавра (з економічного відділу).

Що-до „Медичної школи", відкритої року 1867, то ступінь доктора медицини й хірургії тому, хто закінчив п’ятирічний курс наук, зразу не дають: студенти повинні одбути попереду ще підготовчий курс фізики, хімії й природознавства, подібно до того, як це робиться по французьких університетах.

„Фармацевтична школа", що існує з року 1872, має трьохрічний курс наук з річним після нього стажуванням в одній з призначених на це аптек. Цей відділ дає ступінь фармацевта-хімика, а ще за два роки додаткових курсів — ступінь магістра фармації.

„Школа сиділок", відкрита р. 1905, приймає жінок, що хтять підготуватися до професії шпитальної сиділки. Курс трьохрічний з стажуванням в університетському шпиталі.

„Зуболікарська школа", що існує з року 1910, має двохрічний підготовчий курс, а за ним чотири роки лекцій, що дають ступінь доктора зуболікарської хірургії.

Нарешті, „Підготовча школа", заснована року 1871, почасти автономна з адміністративного погляду, перебував під повним контролем Університету й готує студентів до вищих курсів, даючи їм елементи середньої освіти.

Треба відзначити, що в університеті немає правничого факультету. Опікунська Рада, мабуть, тому його не заснувала, що в провінції й у столиці тодішньої Туреччини вже були правничі турецькі школи. Отож Рада не хтіла робити їм конкуренції.

Як не як, а з цього короткого переліку курсів можна помітити, що американська вища освіта має прикладний, практичний характер. Керуючись відомою приповідкою: „в здоровому тілі — здоровий дух", — американці багато уваги приділяють фізичній культурі й вихованню характера.

Так, напр., навіть професори у своїх контрактах зобов’язуються не пити (не забудьмо, що в Америці т. зв. „сухий режим“), а так само по змозі що-неділі одвідувати душпастирські бесіди.

Так зв. „папірці", себ-то дипломи, свідоцтва, рекомендації, то-що, у американців стоять на другому місці: на першому має ціну вміння робити певну справу швидко й добре її знаючи: напр. між професорами математики, що їх дуже шанують, є особа з неповною російською технічною освітою, що, добре знаючи своє діло, не має, проте, жадного диплома; і це не перешкодило йому обійняти цей пост, коли американці пересвідчилися, що він не аби-як розуміється на своїй спеціяльності.

Взагалі, американці вважають, що дипломи це щось другорядне, та й кажуть: „шматок папірця не замінить знання“. Тим-то насамперед дивляться вони на те, як яка особа справляється на практиці, а не в теорії, і коли бачать, що вона ні до чого, то жаден диплом не вратує її від звільнення.

Другий принцип американського університету — нічого не давати дурно. Студент за все мусить платити, хоч і за дешевшими трохи цінами, але все-таки дорогенько, надто коли взяти на увагу, що платити треба єгипетськими фунтами.

Хоч як це дивно, але все це дуже сприяє тому, що тубільці аж надто шанують науковий престиж школи: „беруть гроші добрі, то й освіта буде добра: дурно ніхто нічого путящого не дасть“. Цю істину, поширену в комерції, тубільці прикладають і до навчальної справи.

Відмінно од французького університету, що по-за лекціями нічим особливо не зобов’язує своїх слухачів, опріч духовних осіб, — американський університет намагається не тільки навчити, ба й виробити в своїх вихованців характер, такий потрібний у практичному житті. Доходить до того, що часом перше завдання живовидячки поступається першим місцем перед другим.

Встановлені на це правила для студентів кажуть виразно й певно:

„Університет заступає студентові батьків і несе відповідальність за виховання й вплив на величезну та різноманітну студентську корпорацію“.

„Завдання дисципліни на кожному факультеті — виробити мужню, пряму, певну себе вдачу“ і тільки вже тоді: „передати навичку серйозної наукової праці“ — але зараз-же збивається знову на своє: „а так само розвинути лояльність у грі та панування над собою в атлетичному спорті“.

Отже ми бачимо, що власне науці приділено тут середнє місце поміж мораллю й футболом, і це досить симптоматично.

Отож через те: „тютюн можна вважати за шкідливе зілля для молодих студентів, — тому заживати тютюн забороняється на всіх факультетах; надто студенти медичного факультету повинні додержувати цієї постанови, щоб являти собою належний приклад поваги до медичних правил“.

І далі додано: вже багато років студенти-медики непорушно дотримували цієї постанови. А тому: „палити в будь-якому приміщенні університету як-найсуворіше забороняється всім студентам без вийнятку“.

А як який-небудь студент у бурсі чи на атлетичному полі шкідливо впливає на своїх колег і не виявить нахилу виправитися, то доглядачі попереджують його, що він мусить покинути університет, „хоч-би він з зовнішнього боку нічим не порушив дисципліни“.

Знов-же, університет застерегає собі право запропонувати студентові, щоб покинув університет, коли в нього буде недостатній пересічний бал, або коли студент заслабне на хоробу небезпечну для здоров’я инших, а так само „коли його моральні пересвідчення не відповідають тим принципам, що їх переводить у життя університет“.

Студент, вступаючи до університету, „зобов’язується безсуперечно коритися духові й букві чисто-всіх правил, що їх факультет на своє бажання може змінити, попереду його про це не сповістивши; і студент, вступаючи до університету, зобов’язується приймати й ці можливі зміни; як-же-ж він через що-небудь не захоче їм скоритися, то „обіцяє покинути університет без скандалу“.

Факультет суворо стежить за тим, чи не легковажно часом ставиться студент до одвідання лекцій або инших університетських праць. Коли студент проминув певний відсоток лекцій, він підлягає дисциплінарній карі або навіть звільненню з університету. „Коли студент не одвідає каплицю вдруге або нехтуватиме моральними бесідами, то його має бути покарано звільненням із університету“.


Американський університет у Бейруті над морем (як дивитися од шпиталів).

Скрізь на першому плані стоїть піклування про фізичний розвиток студента. Університетську територію розташовано так, що кожен студент може з успіхом користуватися з щоденних вправ на вільному повітрі. Правильні фізичні вправи, що провадяться за пильним керуванням фахівця-інструктора (для нього утворено спеціяльний диплом: „бакалавра фізичних вправ“), відбуваються регулярно й є обов’язкові для всіх студентів.

Атлетичне поле забезпечено треком, майданчиками для футболу, баскет-болу, для гри в теніс; ванні приміщення мають холодну й гарячу воду; окрім того, кожен студент мусить купатися в морі під доглядом фахівця. Кожен студент протягом свойого перебування в університеті повинен навчитися плавати.

Дбаючи за фізичний стан студентів, періодично роблять їм медично-психологічний огляд — і коли в кого знайдуть якусь небезпечну хоробу, то його зараз-же прохають покинути університет; коли-ж хто потаїть свою заразливу та причіпливу недугу, то він підлягав дисциплінарній карі за постановою факультета.

Опріч цих фізичних вправ є ще вправи моральні.

Всі студенти повинні зорганізуватися й впоряджати мітинги за традиціями, встановленими для цього в університеті; але будь-що-будь санкціонувати їх мав факультет.

На цих зборах розглядаються всі загальні питання в дусі лібералізму й толерантности, а міркування на теми сектярського та релігійного характеру як-найсуворіше заборонено.

П’ять разів на тиждень професорів і студентів запрохують на 15 хвилин уранці для вправ, що мають сприяти розвиткові особистости.

Американський університет (Вигляд од зуболікарської школи).

Релігійні зібрання відбуваються що-неділі; бути на них факультативно для тих студентів, котрі мають серйозні підстави не брати в них участи; але для цієї категорії організовано окремі зібрання, і на них моральні та інтелектуальні завдання університету трактуються по-за будь-якими релігійними формами.

Університет, дбаючи за інтелектуальний розвиток своїх вихованців, не забував й про матеріяльний бік студентського життя, і його організовано дуже старанно.

Окрім бурси, для всіх взагалі студентів року 1924 одкрито спеціяльний ресторан; усі студенти, котрі живуть у бурсі, мусять харчуватися в ньому за 20 єгипетських фунтів (щось із 200 золотих карбованців) на рік. Для прожитку — цього досить, але як хто потрібує ще додаткових страв, то завсіди може замовити їх, заплативши готівкою або ресторанними марками. Пересічно студент витрачає ще близько 6 фунтів на отакі страви.

Взагалі за своє утримання й навчання студент виплачує близько 90 єгипетських фунтів за рік, без шкільних підручників, що їх вартість, як на якому факультеті, хитається поміж 12 та 20 фунтами за весь курс.

Отже, пересічно утримання кожного студента в американському бейрутському університеті коштує близько 100 єгипетських фунтів за рік, і ця ціна, як на місцеві умови, дорогенька.

Перейдімо тепер до опису окремих факультетів.

На чолі їх стоїть

Американський університет у Бейруті. Головний в’їзд і Управа.
Факультет мистецтв і наук.

Факультет цей має при собі й суто-наукові установи:

I. Обсерваторію, відкриту року 1892 й забезпечену всім погрібним устаткуванням: рефрактором на 12 цалів, спектрометром і поляризованим фотометром, пасажним інструментом, то-що.

Метеорологічні спостереження провадяться тричі на день.

II. Археологічний Музей, що має колекції, зібрані в Палестині, Єгипті, Кіпрі й Сирії, а так само велику нумізматичну колекцію.

III. Біблійний Музей, що ілюструє жидівську давнину.

IV. Геологічний Музей, що має багатющу колекцію сирійських копалин, надто тих, котрі стосуються до крейдяної системи на Лівані.

V. Гербарій, що містить у собі близько 15.000 примірників, класифікованих, згідно з природньою системою. VI. Зоологічний Музей, присвячений фавні Сирії й Палестини.

Нормальний курс наук на факультеті наук і мистецтв — чотирьохрічний і дає право на ступінь бакалавра й магістра.

Оцінка знання студентів складна й забарна. Іспити відбуваються в лютому й наприкінці академічного року, окрім того подаються що-місяця відомості про успіхи. Остаточний бал складається з загального висновку за рік і іспитового балу. Найвищий бал — 100, за завдоволящий уважається не менше, як 60 з кожного окремого предмету, але загальний підсумок має бути не нижчий за 65 з ансамблю іспитів.

Нормальний розклад лекцій на факультеті — п’ять предметів на тиждень, по 3 й більше годин кожен.

Предмети розподіляються на обов’язкові для всіх і додаткові, звязані одні з одними в систему.

Кожен студент повинен вибрати досить предметів, щоб заповнити ту норму годин.

Починаючи з другого курсу, студент повинен вибрати шість оснівних і шість додаткових у такій схемі:

Оснівні: Додаткові:
Арабське письменство Французьке письменство або історія арабських народів або англійське письменство.
Французьке письменство Арабське або англійське письменство.
Англійське письменство Арабське або французьке письменство.
Математика Фізика, астрономія.
Астрономія Математика, фізика, геологія.
Фізика Математика, астрономія, хімія.
Хімія Фізика, біологія.
Механіка Математика, фізика.
Історія Політичні науки, економіка.
Політичні науки Історія, економіка
Економіка Історія, політичні науки
Педагогіка Будь-який предмет з першої шпальти.

Решту годин, щоб заповнити розклад, вибирає студент, як хоче, але так, щоб перейти цілий курс протягом даного періоду.

Курси розподіляються на „підготовчий“ (новаки, фрешмен), „попередній“ (софомор), „молодший“ (юніор) і „старший“ (сеніор) — по одному рокові кожен.

Ми тут навели тільки основний розподіл, а навсправжки є багато комбінованих курсів з різними фахами; але розглядати їх — річ дуже забарна.

Треба одзначити, що навіть на цьому факультеті, найспекулятивнішому, панує практичний і прикладний дух. У такому дусі складено й усі підручники та порадники, і їхні відомості можна безпосередньо пристосувати до діла.

Тим-то чиста філологія на цьому факультеті стоїть якось непомітно, а на першому плані — механіка, агрикультура й комерція.

Перейдімо тепер до Медичного факультету.

Як уже було сказано, він розподіляється на чотири відділи, чотири окремі школи, відповідно до чотирьох фахів:

І. Медична школа з п’ятирічним курсом, що дає право на ступінь доктора медицини й хірургії.

Курс цієї школи відповідає курсові медичних американських шкіл класи А, з тими самими вимогами й правами. П’ятий рік присвячено переважно клінічній практичній роботі. Кожного року спеціяльна комісія Верховного Французького Комісаріату екзаменує тих студентів, котрі хтять мати дозвіл на право практикувати в Сирії й на Лівані.

Ми не зупинятимемося докладно на розподілі лекцій і предметів, бо він приблизно такий самий, як і на всякому медичному факультеті всякого університету.

При університеті є великий шпиталь з різними клініками. В них роблять що-найскладніші операції. Це клініки зажили собі на близькому сході широкої слави.

II—IV. Те саме можна сказати й про Фармацевтичну та про Зуболікарську школи. Новина для Сходу — Школа сиділок, спеціально призначена для тих жінок, котрі хтять підготуватися до цієї клопітної кар’єри.

Підготування їх дуже серйозне, курс трьохрічний разом з довгеньким стажуванням у шпиталі.

Отакі в короткому огляді головні галузі наук, що викладаються в бейрутському Американському Університеті.


При Університеті є, чималою мірою автономна, т. зв. „Американська друкарня“, що свого часу так турбувала о. о. єзуїтів. Вона випускає в світ чимало арабських і англійських книжок, здебільша біблійного й місіонерського змісту, але загалом наукове значіння її не таке велике, як значіння згадуваної попереду „Католицької друкарні“.

Університет має й свій друкований орган, що видається арабською й англійською мовами заразом (у двох виданнях), завбільшки 100-120 стор. що-місяця. Цей збірник, знов-таки, має більше прикладний характер і, як гадають видавці, править за звязок, що об’єднує всіх теперішніх і колишніх вихованців університету.

Там містяться звідомлення про спортивні змагання, університетські свята, наукові екскурсії, а по-за тим наукові статті з усіх спеціяльностів і з усіх галузів наук, що їх вивчають в Університеті.

Зветься цей збірник „Аль-Куллія" (Університет).

Наприкінці нашого огляду не пошкодить навести статистичні дані про діяльність університету протягом найголовніших періодів у його існуванні.

Року 1866, коли відкрито „Сірійський Протестантський Колледж“, було в ньому тільки 16 учнів.

Року 1871 — як відкрито Медичну школу, — 54 і 31, разом 85.

Року 1895, при відкритті Фармацевтичного відділу — 297.

Потім кількість студентів зростала безупинно; і р. 1910, коли відкрито Зуболікарську школу, дійшла 874 чолов.

Року 1920 кількість їх перейшла за 1000; остання статистика року 1926 дала цифру 1183 студенти.

Але до цієї кількости зараховано не тільки власне студентів, а так само й вихованців підготовчого колледжу — середньої школи.

А власне студентів на всіх факультетах було, напр., року 1921 — 229 чоловіка.

Цифри ці мало не такі самі, як і французькою університету, і це почасти свідчить про природне розмежування „сфер впливу" поміж цими двома конкурентними установами, та що вони, як про це вже вище казано, стоять поруч, доповнюючи одна одну й зберегаючи кожна риси своєї нації.

Але треба відзначити, що з 1927 року французький університет неначе-б почав переважати свого конкурента кількістю слухачів; тільки-ж статистику цю ще не налагоджено як слід.


——————

  1. Головне місто Лівану — Бейрут, головне місто Сирії — Дамаск.
  2. Як ця стаття вже була друкувалася, здобуто повідомлення, що Шейхо помер у грудні 1927 р.