До історії вищої освіти у арабів/Вища освіта в Дамаській Сирії
| ◀ Вища освіта в Ліванській Сирії (з Бейрутом) | До історії вищої освіти у арабів та дещо про арабську академію наук Вища освіта в Дамаській Сирії (1928) |
Résumé des deux articles ▶ |
|
|
Ми вже бачили, що на Лівані вища освіта перебував виключно в приватних руках і, належачи чужоземцям, не мав національного характеру.
В Сирії, навпаки, вища освіта знаходиться в руках держави. Викладова мова по школах — арабська. Всі школи зосереджено в столиці країни, м. Дамаску.
Ми не розглядатимемо докладно, як запроваджено вищу освіту в Сирії та як вона тут розвинулася. Скажемо тільки, що в теперішнім своїм вигляді мав вона в собі два елементи, різні складом та походженням: елемент успадкований ще з тих часів, коли в Сирії панували турки (Медична та Правнича школи) й елемент нової арабської формації — Арабська Академія та належні до неї установи.
Подекуди окремо стоїть т. зв. „Французький Інститут мусулманського мистецтва й археології“; цього інститута властиво не можна вважати за вищу наукову установу, та й бюджет його не ввіходить до бюджету сирійської держави, але залежить од Найвищого Комісаріяту.
З усіх зазначених установ з наукового погляду Арабська Академія безперечно найцікавіша.
Засновано її тоді, коли Сирію окупували національні сили, 8 червня року 1918. Доти члени турецького уряду неприхильно ставилися до думки заснувати арабську академію, а султан Абдул Гамід попросту сказав: „Інтелектуальне та соціяльне огнище арабізму, ця літературна Академія незабаром стане за живлюще джерело для всього арабського та за військову академію проти всього турецького“.
Абдул Гамід із свого погляду безперечно мав був рацію, але що менш зрозуміло, так це те, що національний уряд еміра Фейсала, який заступив турків, теж не був прихильний до Академії. Діяльність її він припинив з і грудня р. 1919, і праця в ній безборонно могла відновитися тільки 7 вересня р. 1920, трохи згодом по тому, як окупували місто французи.
Завдання Арабської Академії, згідно з Статутом, в „поступ літератури й науки, моральна й соціальна емансипації та інтелектуальна солідарність усього арабського елементу, без різниці національностей та релігії".В цім дусі й скеровує діяльність Академії президент її Мохаммед Курд-алі, колишній та теперішній міністр народньої освіти, відомий дамаський історик і літерат, що йому належить і сама ідея Академії та реалізація її.
Членів Академії (16 у Дамаску, не рахуючи президента) рекрутується споміж місцевих нотаблів та шейхів, відомих своєю вченістю з арабського погляду.
Мало не відразу-ж Академія му сіла пережити скрутну годину: через фінансову кризу року 1919 чотирнацятеро академиків не здобували утримання; але незабаром становище покращало, й первісний склад членів Академії відновлено. З року 1920 Академія вже почала видавати свій збірник. З-поміж членів Арабської Академії (цього року їх — 109 чоловіка) є й чужоземні орієнталісти, як от: Marçais (Tunisie); Massé (Algérie); Guy (Smyrne); Ferrand, Dussaud, Massignon, Bouvat (Paris); Guidi, Nallino (Italie); Asin (Espagne); Lopes (Portugal); Montet (Suisse); Hess (id.); Snouck-Hurgronje, Houtsma, Arendonk (Hollande); Margoliouth, Bevan (Angleterre); Hommel, Sachau, Brockelmann, Horovitz, Herzfeld, Hartmann, Mitwoch (Allemagne); Zetterstén (Suède); Oestrup, Buhl, Pedersen (Danemark); Kowalski (Pologne); Kratchkovsky (U.R.S.S.); Musil (Tchecoslovaquie); Macdonald (Amérique); Karsikko (Finlande) та ин.
Року 1923 Арабська Академія, проти своєї волі, увійшла до складу т. зв. Сирійського Університету, утвореного з Правничої та Медичної Шкіл. Відтоді не переставала вона добиватися собі автономії та й нарешті, таки допнулася свого: 15 березня року 1926 Найвищий Комісаріят визнав Арабську Дамаську Академію за установу автономну, незалежну від „Університету“.
Відтоді організацію цю вже не змінювано, й Академія могла працювати відповідно до принципів оповіщених у її програмі.
Як гадає президент Академії, самий факт її існування свідчить за те, що сирійська нація цілком достигла до наукової та соціологічної незалежности. Ми не розглядатимемо тут, що́ визначають терміни „сирійський“ та „арабський“, бо це заведе нас надто далеко. Досить сказати, що мова Академії — арабська, і члени її під іменням „арабський“ розуміють як сирійський, так і инші народи, що говорять цією мовою, хоч би етнічне походження їх було трохи відмінне від справжніх арабів. Націоналістично настроєні кола навмисне лишають це питання в тумані, щоб не послабляти ідеї арабської одности.
Щоб дійти своїх завдань, Арабська Академія вивчає та публікує ті арабські рукописи, котрі стосуються до історії, літератури та лінгвістики.
Вона санкціонує вживання неологізмів та наукових термінів і виправляє „стилістичні помилки“ авторів; перед тим, як видавати різні рукописи, встановлює справжній їх текст; та взагалі заохочує до літературної діяльности арабською мовою.
Виконуючи ці свої плани, Академія опублікувала досі І том своїх „Засідань" і має надалі видавати два томи що-року. Змістом своїм це видання стосується до письменства, філології, поезії, історії, соціяльного права, гіґієни та виховання.
Тимчасом політичні події рр. 1925-1926 не дали здійснити цю програму, загаявши трохи темп наукової праці академиків.
Міститься Арабська Академія в будинку дуже показному, але мало пристосованому до сучасних умов — медресе Адилійє, що споруджено його ще ж у XIII в. (1218); поставив його султан Адиль Абу-Бакр бен-Ейюб недалечку мечету Омейядів. Свого часу це була одна з найвизначніших шкіл шафіїтського толку.
Різними переробками вже за наших часів пощастило зсередини пристосувати це приміщення на потреби Академії. Чималий двір прикрашено кількома уламками греко-римського та пальмірського періодів; у нього виходять двері з різних заль Академії. Просто проти входу двоє дверей ведуть до приміщення, де перебуває лапідарний музей та консерватор його, емір Жафар; ліворуч перші двері ведуть до усипальниці султана Малик-Адиля, перетвореної на Музей мусулманської старовини; а дальші двері — до конференц-залі, де влітку теж працюють академики, окрім вівторків, коли праці не бурав.
Перші двері праворуч од входу ведуть до публічної бібліотеки-читальні при Академії.
В лівім куті двору — сходи на горішній поверх, де академики, згідно з місцевим звичаєм, працюють холодної пори року. Тут-таки знаходиться частина бібліотеки, а надто чужомовні твори. Ця частина академії складається з двох кімнат; перша з них править за секретаріят, а в другій навкруги великого столу стоїть 16 глибоких шкуратяних крісел; з них підчас звичайних засідань зайнято буває п’ять-шість.
Проти цього будинку знаходиться медресе Загирійє, що її збудував халіф Загир Бібарс р. 1279 та що належала спільно двом толкам шафіїтському та ханіфітському. З цих шкіл вийшли такі славнозвісні в арабських літописах учені, як аль-Макдисій, ибн-Халликян та ибн-Хальдун, історик-філософ.
Частина цього приміщення й досі під школою; а в кумполі усипальниці знаходиться бібліотека, або правдивіше дві третині академічної книгозбірні, найбільше стародавні книги та рукописи; решту-ж перенесено до бібліотеки Адилійє.
Розвивати та вдосконалювати бібліотечне встаткування ніяк було через убогість бюджету: ані міністерство народньої освіти, ані адміністрація вакфів не допомогли Академії в цій важливій справі.
Незабаром змине 10 років, відколи засновано Академію. Погляньмо, в чому-ж виявилася за цей період діяльність молодої наукової установи.
Дехто вимагав, щоб Арабська Академія за прикладом Французької заходилася-б видавати повний академічний словник. Але ця робота натрапила на перешкоди з самого початку, бо виявилося, що матеріялу на це — обмаль: люди не погоджуються один з одним у справі запровадження мовних новотворів; отож, поки настала-б у цьому питанні остаточна згода, новий словник був-би звичайним передруком дотеперішніх: Лисан-аль араб, Камус, Таж-аль-арус, то-що.
Отож, Академія поки-що мусить обмежитися на біжучій чорновій роботі, де їй через місцеві умови довелося відогравати ролю не так вищої наукової установи, як органу популяризаційного та соціального.
До цієї царини належать її публікації лекцій, викладаних у конференц-залі Академії, а надто організація спеціальних лекцій для мусулманських дам; на них виступали з доповідями, найбільше на соціяльні теми, чотири місцеві лекторки.
Щомісячний орган Академії, з статтями найбільше філологічними та історичними, видається регулярно; він підтримує виміну з європейськими науковими установами, що звязок із ними встановлено вже більше-менше сталий. Цього не можна сказати про країни, де панує арабська мова, як це визнає й сам голова Академії в своїм рапорті до правителя сирійської держави. Далі ми торкнемося причин цього, на перший погляд дивного, явища.
В програмі Академії, між иншим, стояло: „Заохочувати до літератури, встановлюючи конкурси та премії за найкращі твори“. Не можна сказати, щоб спроби в цім напрямі мали успіх. Місцеві меценати встановили три премії за троє найкращих книжок, корисних для країни. Тим-часом з творів, поданих на конкурс на премію, жаден не було визнано за вартий нагороди.
Аналізуючи причину цього сумного явища, президент Академії вбачає її в загальнім становищі наук у Сирії та цілком слушно завважує, з відтінком зрозумілої гіркости: „Справді, з часу великої війни люди чимраз більше цінують матеріальне благо, і це — до такої міри, що стало дуже важко знайти людину, яка-б працювала на користь науки, не гадаючи передусім про зиск. Окрім того, „науковому рукоместву“ (sic!) віддаються тільки бідаки; дуже рідко заможні люди цікавляться ним“ (див. 3-й рапорт президента Академії до правителя держави за р. 1924).
Завваження шановного вченого, як не можна більше, справедливе, бо нам особисто відомі приклади, коли деякі „вчені“ поєднували вкупі з педагогічними обов'язками високе звання власника бакалійної крамнички, продаючи міцні трунки на питуще та на винос. Половина дня йшла в них на навчання, а друга — на стояння коло шинквасу й готування різних сумішів та „коктайлів“ для одвідувачів. До цього треба додати, що місцева людність тільки комерційну частину в професії цього вченого спеціяліста має за варту уваги.
6 ще й инші причини, що через їх деякі наукові праці сирійських учених мають подекуди занадто легку вагу.
„Тепер, каже далі президент, пертурбації нашого життя спонукали тих з наших тямущих людей, чиї досліди та висновки обіцяли-б у майбутньому дати добрі наслідки, спішитися та й, позакінчувавши свої етюди, негайно їх видавати. Вони завдовольняються з першого нарису, і їхні праці не оригінальні, та й з наукового погляду не цінні. Дехто з них бачивши, що їх праці цінують та заохочують до них, не писали-б похапцем. Вони силкувалися-б використати всі шанси на те, щоб удосконалити свої твори. Отож, наслідком цих силкуваннів вийшло-б дарма що лиш кілька аркушів, зроджених у їхньому мізку або достиглих у студіях, дак зате-ж корисніших, ніж грубі томи, складені без ніякої системи й ладу в розміщенні матеріялу“ (див. там-таки).
А втім це й не дивно.
„Звичайно, коли-б у нашій країні вчені знаходили-б собі хоч будь-яку утіху в нагороду за важкі зусилля, потрібні від видатних осіб — дармоїди не зважувалися-б сідати до бенькетного столу науки, і літературні бастарди не претендували-б на літературу. Ті, хто заходжується коло цього мистецтва, як коло рукомества, постукавши попереду в усі двері, сподіваючись роздобути звідти засоби на прожиття, і побачивши, що всі вони позачинялися, — не бралися-б до літературної праці“
Немає чого додати до цієї характеристики, де з-поза барвистости східньої риторики та півнатяків, чудово зрозумілих місцевим людям, визирає незаперечна істина. Через такий стан речей у Сирії не друкується арабською мовою жадних цінних наукових праць:
„У Сирії є більше-менше сотня друкарень, але на рік вони видруковують ледві-ледві дванацятеро вартих уваги книжок (та чи й видруковують? О. Б.), що присвячено їх працям давніх та нових учених. От через що ми бачимо, що читачів чужомовних книг, журналів та газет де-далі все більшає. Отож з-поміж тих, котрі шукають світла, трапляються й такі, що не знаходять потрібного їм матеріялу в творах, писаних шляхетною арабською мовою“.
Не можна не визнати, що ця єреміяда дуже справедлива, й характерне вже те, що вона походить од президента Арабської Академії, одного з небагатьох тих людей, що присвятили себе науковим дослідам, не мавши до того жадної иншої, хлібнішої посади. А цього не можна сказати про решту членів Академії, бо вони, окрім цього високого звання, мають здебільша ще й певну „справжню“ професію, що годує їх краще, ніж реторичні вправи в стінах поважної медресе Малик-Адиля.
А заразом справедливість вимагає відзначити, що в важких сирійських умовах Арабська Академія протягом неповних десятьох років свого існування встигла лишити помітний слід у сучасній, поки-що нужденній, сирійській науковій літературі.
По-перше вона видає, під заголовком „Огляд Арабської Академії“ з року 1920, місячник на 64 сторінки in 4⁰ де містяться найбільше розгляд та філологічна критика нововиданих книг арабських авторів. Сами принципи цієї філологічної та літературної критики, здається нам, уже трохи застаріли (в розумінні, напр., панування т. зв. естетичного підходу), але не можна заперечувати, що праці та зусиллів покладено на цю справу дуже багато. Далі багато часу присвячено обміркуванню, розглядові та утворенню нових термінів і неологізмів, щоб передавати сучасні технічні вислови та терміни. До того-ж слова або береться від арабських пнів, або завдовольняються вживанням чужомовного терміну, ґрунтовно арабізуючи його за формою арабської мови та відповідно до духу її.
Ця частина літературної діяльности Академії спричинювалася й спричинюється до жвавих дебатів, бо не всі погоджувалися з варіянтом, запропонованим од Академії.
Досі Академія опублікувала перший том своїх „Повідомлень“, себ-то збірник лекцій з літератури, історії, гіґієни, політичної економії та соціології, але, за браком достатніх кредитів, друкування дальших томів затрималося.
З дня заснування Академії президент та члени її опублікували декілька томів своїх творів, що поміж них одзначимо такі:
Президент Академії Курд-алій за останніх сім років випустив у світ:
1. — Дива заходу. — Два томи оповідань про мандрівки по Европі (1921). Твір швидше популярного характеру;
2. — Нове та Новість (1922). — Збірник етюдів із соціології, історії та літератури;
З. — Минуле й сучасне Андалусії; та нарешті
4. — План Сирії (з року 1924), що являє собою величезний трактат почасти компілятивного характеру, де використано арабські, турецькі та французькі джерела, над якими автор працював протягом 27 років. Використав він так само близько 200 невідомих арабських рукописів. Ансамбль охопить 9-10 грубеньких томів in quarto, з яких поки-що вийшло в світ чотири. З них у трьох маємо політичну історію Сирії, а 4-тий та 5-ий і 6-ий, що мають вийти по ньому, являтимуть собою трактат про „сирійську цивілізацію“. В тт. 7-8 буде опис та історична географія всіх сирійських міст, сіл, гір, рік, озер, то-що, а ціле видання становитиме щось подібне до національної Сирійської Енциклопедії. Це безперечно найцікавіша частина праці поважного вченого.
З-поміж робіт инших членів Академії згадаємо:
Проф. Магрибій опублікував два томи своїх робіт, присвячених соціології та реформам у сучасних арабських звичаях (1926), а так само трактат про „Мораль ісляму“ (1928).
Проф. Мардан-бей захистив дисертацію на тему про трьох видатних поетів III віку гиджри.
Проф. Жюндій видав дослід, присвячений філологічній критиці стилістичних хиб, що їх можна знайти в славнозвісного письменника Язиджія (1925), та декілька етюдів про класичну арабську літературу.
Проф. Накадій видав трактат про соціологію та етюди про право в іслямських інституціях (1925).
Емір Мустафа Шегабій опублікував дві книги про хліборобство (1925).
З цього, почасти неповного, переліку можна бачити, що члени арабської Академії яко мога дбали за те, щоб збагатити арабське письменство. Відзначимо великий відсоток творів соціологічного характеру. Місцева публіка дуже вдумливо ставиться до цього роду творів, і вони мають великий попит. Не перебільшуючи можна сказати, що це один з найвиграшніших сюжетів, який знаходить собі жвавий відгук місцевої авдиторії, й Академія в данім разі йде назустріч вимогам мас.
Що-до наукових метод у філологічних та історичних статтях, то навряд чи можна сказати, щоб вони мали сучасний характер. Надто-бо схиляючись перед писаними пам'ятками й критично їх не перевіряючи, араби-дослідники шкодять точності та непорушності своїх аналіз.
Правда, щоб застосовувати сучасні методи, не тільки в Академії, ба й у цілій Сирії немає жадного хоч трохи систематизованого каталога (не кажемо вже про науковий опис) рукописів, що єсть у країні.
Було-б дивно, коли-б Академія про це не знала, але марудна чорнова робота над складанням каталогів та описом рукописів очевидячки мало приваблює місцевих учених. Досі не видано раціонально складеного каталога книгозбірні самої Академії, дарма що складають його досить активно. Академія доручила одному з своїх членів ученому шейхові Мохаммедові Зейн-ель-Абидінові з Антіохії скласти каталог книг, що переховуються по всяких мечетах та медресах давньої столиці Сирії. Про наслідки цього доручення досі ще нічого не відомо. Тимчасом для орієнталіста всесирійський каталог з описом рукописів мав-би величезну вагу.
Ці міркування природньо приводять нас до питання про Академічну книгозбірню, як найважливіше знаряддя наукового досліду.
Як було вже сказано вгорі, академічну книгозбірню поділено на дві нерівних частини, що знаходяться в різних приміщеннях. Власне робочий фонд Академії та чужомовний відділ приміщуються на горішнім поверсі, займаючи згадані вже дві кімнати.
Академія зробила все можливе, щоб централізувати рукописи та книги дамаських нотаблів. Року 1924 бібліотекаря Академії, Хоснія ель-Касима, було послано до Єгипту, й він привіз звідти 1600 різних томів, що їх здебільша пожертвували автори та видавництва.
Окрім того, Академія придбала багату колекцію рукописів, покуплених або в Дамаску, або в Каїрі, Парижі, Ляйдені та Лондоні, загальним числом до 2954 тт.
Всі ці придбання, по приєднанні їх до бібліотеки, що її здобула в спадок Академія від медресе Загирійє, заснованої 500 років тому, утворили фонд більш як з 16000 томів, з яких по-над 400 — дуже цінні рукописи, почавши з XI віку, що трактують про всі царини наук, відомі за середньовіччя та дальшої доби.
Президент дуже ласкаво дозволяє всім охочим користуватися виданнями, що знаходяться в академічній книгозбірні, але книги додому аніяк не видається.
Тепер в академічній книгозбірні єсть 16500 томів та 3618 рукописів, з яких 4014 тт. та 2833 рукописи становлять первісний передакадемічний фонд. Чужомовних книжок у цім ансаблі, порівнюючи, не багато.З-поміж наукових установ, що залежать од Арабської Академії, треба відзначити Академічний Музей, поділений на відділи ляпідарний та мусулманської старовини; консерватор його — емір Жафар ель-Хасаній, що здобув спеціяльну археологічну освіту в школі Лувру в Парижі.
Поки-що, коли відомості наші точні, він — єдиний тубільний фаховець з археології на цілу Сирію.
За постановою Найвищого Комісара, всі пам'ятки старовини, що їх знаходять підчас розкопів або випадково, конче повинні йти до Музею Академії, й їх не можна вивозити за кордон, окрім того випадку, коли поміж них знаходяться подвійні примірники. Всі взагалі громадяни не мають права переховувати в себе пам'ятки старовини, навіть належні їм, не заявивши попереду про існування їх; у противнім разі їх конфіскують та здають до згаданого музею.
Досі таким шляхом, а так само шляхом купівлі та пожертвувань, зібрано чимало колекцій з різних речей, і тепер їх належно покласифіковано та приміщено в вітринах для огляду.
З цінних колекцій Музею варте уваги т. зв. „веселкове скло“ (Verres irisés) знайдене підчас розкопів, а так само рідка колекція різного роду скляного посуду, що належить добі середньовіччя. Єсть у музеї 12 скляних монет, що походять здебільша з епохи фатімідів, коли брак золота спонукав тодішній уряд фабрикувати монети з скла. Коли зацарював Салахеддін Юсуф-бен-Ейюб, він замінив згадані монети на золото.
Окрім того, в Музеї є досить мідяного й глиняного посуду та ваз, скриньки з дерев'яної давньої мозаїки та чимало старовинних монет.
Ляпідарний відділ запорожнено найбільше статуями, скульптурними орнаментами та написами греко-римської й надто пальмірської епохи, знайденими підчас різних розкопів. Статуї, звичайно, понівечено, і геть чисто-всі — без голів, бо, як вимагає мусулманський звичай, усі подоби людини треба нищити.
Загалом тепер у Музеї єсть 315 речей з каміння, 603 з міди, 259 з глини, 50 з дерева, 224 з фаянса, 614 із скла, 317 різного складу та 320 пергаменових сторінок з письменами арабськими, грецькими, єгипетськими, жидівськими. Окрім того, є 3359 монет мусулманських та ин.
З приводу сучасного стану археологічних колекцій у Сирії треба завважити, що не пошкодило-б, коли-б він був кращий. Річ у тім, що місцеві жителі мають перебільшене уявління про цінність стародавніх речей, що його пильно підтримують урядові законодавчі заходи. Так, перше (1920) видано було закон про те, що ніхто не має права робити розкопи, а вже тоді — згадане розпорядження про зголошення пам'яток старовини, які знаходяться на руках у людности, та про взяття їх на особливий облік. Немає чого казати, що взагалі постанова ця лишилася мертвою буквою, й люди подбали, коли можна, не заявити, а приховати або продати пам'ятки старовини, що знаходилися в їх розпорядженні. Сміливо можна запевняти, що кількість старовинних речей, які знаходяться на руках у людности, багато переважає все, що є в академічному музеї. Звичайно, при нагоді ці речі продається з-під поли, найбільше чужоземцям.
Центр цього значно розвиненого промислу — м. Алеппо, звідки, не вважаючи на всю пильність уряду, пам'ятки старовини таки просочуються до Америки та Европи. Отож почувши слово „антіка“, тубільці поважнішають і стають не дуже балакучі, міркуючи, що мова мовиться про величезні скарби, які держава намагається забрати в них. На ділі-ж, звичайно, цінність знайдених речей поголоска надто перебільшує, хоч не можна заперечувати, що поміж них трапляються иноді рідкі примірники які зникають кудись таємниче й без сліду.
Справу ще ускладнює те, що мусулманські пам'ятки старовини здебільша знаходяться у віданні адміністрації вакфів, і ця, хоч і пильно зберегає їх од найменшого посягання із сторони, але сама мало піклується про належну класифікацію їх та вивчення. Розкидані вони по різних мечетах та медресах, і для науки їх можна вважати за втрачені. Адміністрація вакфів не погодилася вкупі виставити ці речі, в особливих вітринах, у приміщенні, що знаходиться в спільному віданні Академії та вакфів, себ-то в медресі Бібарса.
Що до французького уряду, то він подбав про те, щоб скласти список, хоч і не надто повний, історичних монументів та будинків країни. Занесені до нього будівлі вважається за пам'ятки старовини, й знаходяться вони під охороною спеціяльних законів, виданих року 1926.
Нам пощастило обізнатися з цим списком, що тепер являє собою єдиний документ такого роду. Він дуже полегшує вивчення старовини в місті, тому ми дозволимо собі навести його цілком, але в переробленому й почасти доповненому вигляді, бо оригінал складено зовсім без ніякої системи та порядку. Ми розмістили монументи за кварталами, особисто оглянувши їх.
Мечет Омейядів із слідами римського храму (III віку) та базиліки (IV в.), властивий мечет 705.
Мавзолей Саладіна (1193).
Медресе-мавзолей Малик-Адиля (Арабська Академія) (1218).
Медресе-мавзолей Загирійе султ. Бібарса (Книгозбірня Акад.) (1277, 1279).
Медресе-мавзолей Абу-Мансура Джагаркеса (1211).
Цитаделя (1208).
„Мечет трояндів“ (Барсбая) (XV в.).
Брама ель-фараж (реставр. р. 689 гиджри), коло цитаделі.
Медресе-мавзолей аш-Шамійє (1188).
Медресе-мавзолей Нуреддіна (1171).
Палац Азем (1749).Хан Ас'ад-паші (XVIII в.).
Хан Сулеймана-паші (XVIII в.).
Медресе-мавзолей Сейфеддіна Килидж ель-Мушмуша (1253).
Мечет Ялбога (реставр. арх. Інал р. 1455) (1283).
„Джерело скарбу“ (XIII в.).
Дверяний молоток медресе ель-Хайдарійє.
Мінарет мечету Гишама (XIV в.).
Мечет Синанійє (1590).
Мечет Сабунійє (1464).
Мечет та мавзолей Дервішійє (1584).
Брама Баб-ель-Жабійє та рештки од башти (1175).
Стародавні мури міста (римські, візантійські, арабські та турецькі прошарки).
Східня брама (Баб еш-Шарки) римськ., реставр. р. 1226.
Брама Баб-Тума (теж).
Мавзолей шейх-Арслана (XI в., з надбудовами XII—XIII вв.).
Мечет Садат (1110).
Брама Баб ес-Салям (1243).
Кладовище Дахда, мавзолей Тальхи (XI в.).
Мечет ет-Товбе (1234).
Мечет-мавзолей Таннісійє (1318), тепер Військова школа.
Текіє Сулейманійє (1554).
Кладовище Баб-Сагір.
Гробниця Ситт-фатими (1047).
Гробниця Сейїда Сокайна (XI в.).
Мавзолей Бахті-хатун (1250).
Михраб мечету фолус (XII в.).
Мавзолей Зовейзана (XIII в.).
Мавзолей шейха Мохаммеда Хармелі (XIII в.).
Медресе Сухб-ер-Румі (1349).
Гробниця Адак-ес-Сейфі (XIV в.).Медресе ель-Манжакійє (1388).
Медресе ель-Тенабійє (1377
Мечет ет-Тейрузі (1420).
Медресе ель-Жакмакійє (1421).
Мечет (Мастаба) Са'деддіна (1578).
Рештки од мавзолею Ханха-ет-Таусійє (1104). Перебудовано на мечет р. 1382.
Мавзолей Хатун (1185).
Маристан Каймарі (1248).
Мавзолей Каймарі (1258).
Анонімний медресе-мавзолей (вул. Черкасійє) (XIII в.).
Одвірок вул. Черкасійє (XIII в.).
Мавзолей Ситт-Хатун (XIII в.).
Мечет Ханабиле-ель-Кекбурі (1202).
Мечет-мавзолей Рукнеддіна Манкурес, перед 1304.
Мечет Селімійє, мавзолей Мохйіеддіна (1518); могила Абд-ель-Кадера (XIX в).
Мечет Лала-Мустафа-паші (1584).
Мечет Синан-ага (1565).
Медресе Сібагійє (1515).
Медальйон Тиштар-Салихі (1239).
Медресе фаррух-хана (1183).
Маристан Нуреддіна (1154).
Тимчасом, не вважаючи на всякі похвальні наміри Найвищого Комісаріяту що-до охорони згаданих угорі пам'яток старовини, всі вони, окрім дуже небагатьох (гробниця Саладіна та дві-три инших), перебувають у жахливому стані запустіння. Деякі з них, а надто з XI в., являють собою щось подібне до громадських ретирад, їх занедбано, й вони руйнуються сами собою. Належать ці пам'ятки адміністрації вакфів, але вона очевидячки воліє краще піклуватися про збудування на своїх дільницях крамниць та крамничок, що їх вигідно винаймати, аніж про охорону пам'яток пишного колись Дамаску.
А втім ми довідалися, що по всіх инших центрах Сирії, багатих на пам'ятники старовини (Алеппо, Антіохія, Хавран, Джебель-Друз та ин.), справа стоїть іще гірше. Про місця далекі від залюднених центрів не варто й говорити; напр., не вважаючи на сувору заборону робити самовільні розкопи, ми бачили на руїнах міста Ресафа (ст. Сергіополіс, V в. по Хр.) правильно організоване артільне підприємство скарбошукайлів. Вони покопали вдовж та поперек величезний простір, шукаючи „антиків“, що лишилися по Тамерлані, який, відомо, перевів дуже пильне та організоване „відбирання лишків“ у цьому саме місці. Тимчасом поголоска про декілька знайдених таким способом золотих та срібних речей, полумисків, то-що, що належать, судячи з опису, до епохи Сасанідів, утворила в північній Сирії цілі натовпи шукачів золота. Вони оперують у пустелі та нищать підчас своїх розкопів усе, що їм не здається цінним, але що для науки становить безсумнівний інтерес.
Брак кредитів перешкоджає правильній організації розкопів у Сирії, цій скарбниці всякого роду пам'яток старовини. Але це питання вже не стосується до сюжету.
Повернімось до Арабської Академії. Нам лишилось тільки торкнутися декількох питань, поєднаних з її існуванням. Як наукова установа цього роду, Академія має поміж своми членами представників мало не всіх арабських країн. Академія претендує на універсальність своїх лінгвістичних ухвал та обов'язковість їх для всіх країн, що говорять арабською мовою. Вона вважає, що, як географічне становище Дамаску посеред арабських країн, так і славетна історія його говорять на користь цих претенсій.
Тимчасом ця теорія не знаходить собі однодушного визнання навіть у самій Сирії, бо, напр., Ліван, що теж говорить арабською мовою, мало піддається лінгвістичному впливові Академії, дарма що серед членів її є декілька ліванців. Тут на сцену виступають політичні мотиви.
Скоро повстали на території колишньої Отоманської Імперії декілька арабських держав, незалежних, і напівнезалежних, то багато з них поспішилися заводити власні „академії“[1]. Претендують вони на те саме, що й дамаська академія, й змагаються одна з одною не так на терені науковому, як на політичному.
Тимчасом на погляди дамаських академиків приставав такий авторитет, як небіжчик о. Шейхо, що й сам був членом академії, а жив на Лівані. О. Шейхо вважає, що „Дамаск не тільки столиця Сирії, ба й серце арабського світу, як своїм переважним становищем серед народів, що говорять по-арабськи, так і своєю віддаленістю від діялектологічного впливу турецької мови та відсутністю перського впливу, які позначаються на говірках північної Сирії й Траку та на незграбній мові арабів з півострова.
Тимчасом, спитавшись жителів цих самих, країн про їх мову, побачимо, що вони додержуються зовсім инакшого погляду. А до того всі ці країни добиваються цілковитої незалежности, перебуваючи підо впливом своєрідного місцевого, „імперіялізму“, і кожна з них претендує на першість.Багдад протиставляє Дамаскові період Аббасидів та Гаруна ар-Рашіда, відновлюючи колишнє суперництво цих країн, що закінчилося так трагічно для Дамаска, не кажучи вже за незалежну Арабію, яка, звичайно, й знати не хоче лінгвістичної геґемонії Дамаської Академії. Навіть невеличке місто Аман (8000 ж.), столиця Зайорданського емірату, то й те завело свою „академію“.
Що до Єгипту, то він має Сирію так-би мовити за свого роду вбогу родичку… Й от виходить така картина, що вагу наукових творів розцінюється не що-до їх справжньої сути, а за принципом географічним та „як віруєш“.
В певній частині арабської громадської думки, що її репрезентує часопис „ез-Зогра“, повстала течія, яка намагається об'єднати троє наукових відтінків арабської академії: єгипетський та иракський з сирійським. Притому малося заснувати якийсь спільний центр, що повинен був-би стати за „Каабу бажань та регулятора спільних праць над лінгвістичними новинами“.
Тимчасом на це побажання Арабська Академія відповіла устами свого президента: „Ми відповімо на цю пропозицію тим, що досі ми не бачили цінних праць, які вийшли з цих академій. І те саме — що-до Академії Зайорданської, яка, обмежуючись на самих промовах, не зробила анічогісінько“.
Ми не казатимемо тут, так це чи ні, одзначивши тільки тенденції, що не дають лінгвістично й науково об'єднати арабські країни близького сходу.
Через зазначене вгорі становище вчених на близькому сході, голос їх не може бути ані владним, ані авторитетним. Тим більше, що єдина суто-наукова установа в Сирії, Арабська Академія, мусить мало не що-року наново доводити необхідність свого існування та призначення на це більш ніж скромних кредитів. Не говоримо вже про те, що доводиться також благати допомоги від приватних та чужоземних жертводавців, яка найбільше й підсилює академічну книгозбірню та почасти музей.
Скажемо тепер кілька слів про вищі наукові установи, коли можна так висловитися, прикладного характеру: Медичну Школу та Правничий Факультет (теж школа), які що-року випускають на сирійську ниву кільканацятеро лікарів, фармацевтів та адвокатів — стану в Сирії численного, через нахил людности до найрізноманітніших позовів та процесів.
Медичну дамаську школу успадковано ще від турків; міститься вона недалеко вокзалу Барамке в будинку залежному від Головного Шпиталю, що заразом править і за університетську клініку. Новий будинок, що його оце ставлять, має в собі амфітеатр на 600 слухачів.
Медичну школу поділено на відділи властиво-медичний, фармацевтичний та зуболікарський, потім іде відділ підготовчий (P. C. N.): фізика, хімія, природознавство, як на французьких медичних факультетах. Є ще акушерські курси для жінок.Курс на властиво-медичному факультеті п'ятирічний, причому число студентів, що доходять останнього курсу, дорівнює приблизно третині всього складу слухачів першого курсу. Наприклад, біжучого 1927-28 академічного року на першім курсі було 23 студенти, на другім — 11, на 3-м — 10, і на двох останніх по 9. А разом 62 студенти.
Потім іде фармацевтичний відділ з трирічним курсом: 9 студентів на першому курсі, є на другому й три на останньому.
на зуболікарському відділі курс чотирирічний, і біжучого року на першому та другому курсі було 5 слухачів, і на останніх двох по 2.
Підготовчий відділ (P. C. N.) мав зо слухачів, а відділ акушерський, з двохрічним курсом — 24 слухачки, 15 на першому та 9 на другому.
Загальне число слухачів цього академічного року було 152, що становить звичайну, пересічну норму.
На це число студентів є 20 професорів, з яких чотири французи: пп. Lecercle (хірургія), Jude (нервові хор.). Trabot (внутр. хор.) та Ginisty (зуболік.).
Ректор Медичної школи — проф. др. Риза-бей Саїд, колишній міністр народньої освіти.
Викладова мова арабська, коли професор араб, та французька, коли професор француз. Тимчасом підручники здебільша французькою мовою, бо немає точних перекладів. Рецептура так само не латинська, а французька.
Закінчивши школу та поскладавши відповідні іспити, студент здобуває диплома, що дає право практикувати по всенькій Сирії та на Лівані.
Друге огнище вищої освіти в Сирії це — Правнича школа (також: „факультет“), що приміщується в невеличкому власному будинку европейського стилю на набережній р. Баради, поруч з мечетом Сулейманійє або Текійє.
Курс цієї установи трирічний, і біжучого академічного року на першім курсі було 92 слухачі, на другому 140 й на третьому 40.
З приводу вивчення в цій школі правничих наук, слід згадати, що в Сирії досі ще має силу давнє османське законодавство, скасоване через його цілковиту відсталість навіть у самій Туреччині три роки тому. Тим-то й виклади в школі являють собою суміш давнього з новим.
Викладається там такі предмети: арабську та французьку мову, конституційне право, римське право, міжнароднє право, кодифікацію, економію, карне право, адміністративне право, консульські закони, фінансове право, цивільний та карний процес, арабську кодифікацію, шлюбне право, вакфи та межове право.
Всього Правнича школа має 15 професорів та лекторів. Вона випускає чимало адвокатів, що визначаються коли не широким знанням, то звучною фразеологією й великим, з погляду французької влади, вільнодумством.
А втім, ще з турецьких часів ці дві школи вважали (й цілком справедливо) за установи пройняті революційним духом і „непевні“ через їх арабський націоналізм, — така традиція їх залишилася й донині. З цих шкіл виходять, як тут звуть їх, „патріоти“; дехто з їх наклав головою підчас останнього повстання рр. 1925—1926.
Дух цей панує почасти й серед професури. Один з неї, безпосередньо замішаний у повстанні, упокоївсь недавно в Палестині. Другий, найвидатніший поміж сирійських правників, автор багатьох підручників та творів з місцевого права, колишній міністр народньої освіти від націоналістів на початку року 1926, — просто з міністрів потрапив на заслання геть аж за Ефрат, а потім до ліванського сільця. Цього „патріота“ амнестовано тільки 17 лютого року 1928 в звязку з призначенням загальних виборів у країні.
Студенти Медичного та Правничого факультетів за́всіди вели перед підчас різного роду антиурядових маніфестацій та заколотів, що траплялися по французькій окупації, себ-то з року 1920.
Так от, рр. 1922-3 не раз вони виступали з демонстраціями, проти яких доводилося пускати в хід збройну силу. Студенти беруть як-найдіяльнішу участь у політичному житті країни, виборах, петиціях, то-що. Року 1924 вони навіть вдерлися до будинку Парламенту, вчинивши там бурхливу маніфестацію проти одного реакційного депутата та давши йому ляпаса. Року 1925 підчас досить серйозних заколотів, звязаних з прибуттям до Дамаску лорда Бальфура, автора сіоністської декларації, студенти та взагалі шкільна молодь були головними організаторами націоналістичної маніфестації, яка закінчилася справжньою баталією та облогою одного французького ресторану. Довелося викликати тенки, панцерники та мароканську кавалерію, яка насилу відновила порядок.
Участь студентів у повстанні рр. 1925—26 була дуже діяльна, але через миролюбну та помірковану політику колишнього найвищого комісара де-Жувенеля пощастило трохи втихомирити їх. Відтоді вже нічого не чути про революційні виступи їх, дарма що погляди їхні ані трохи не одмінилися.
Вірою своєю студенти здебільша мусулмани.
Нам лишилося схарактеризувати ще одну установу, що стоїть трохи осторонь та претендує на ролю свого роду факультету мусулманського мистецтва в Сирії; утримує її французький Найвищий Комісаріят. Повна назва її така: „Institut Français d'Archéologie et d'Art Musulmans de Damas“, але звичайно відома вона під скороченим найменням: „Інституту Азем“ — за місцем знаходження його в колишнім палаці роду Аземів, звідки рекрутовано дамаських губернаторів у XVIII в. Будинок цей, — що його поставив року 1749 Ас'ад-паша Азем, той самий, що збудував пишний хан, який знаходиться тут-таки недалечко й названий його ім'ям, — являв собою один з прекрасних зразків східньої архітектури, але занепав та став пусткою. Будинок мали вже продати на дрова, коли Найвищий Французький Комісаріят придбав його та зреставрував. Реставруючи виявлено, що під шаром пізнішого тинку були як-найрідкіші різьбляні мотиви; надто добре збереглася стеля парадної залі на два світла, яка являла собою диво східньої художньої орнаментики;
В жовтні року 1922 у палаці Азем відкрито згаданий інститут, за директора якого призначено п. Есташа, відомішого під ім’ям п. де-Льорей, що в минулому своєму мав якесь не дуже певне дипломатичне амплуа. Археологом він зробивсь очевидяки випадково, а що-до наукових праць його, то вони нам не відомі, хоч, може бути, й існують.
Тимчасом не можна заперечувати, що директор цієї установи має дуже розвинений артистичний смак, за допомогою якого він, оскільки змога була, зреставрував будинок та зібрав у ньому невеличкий музей із зразками стародавнього арабського начиння, одежі, килимів та старовинних монет, що належали йому особисто. Було утворено також порівнюючи невелику, але раціонально підібрану книгозбірню для орієнталістів.
З археологічних пам’яток, приміщених в Інституті Азем, притягає увагу перш за все хиттітський лев, вирізьблений з базальту; походить він з околиць Шейх-Сааду, в Хаврані, де за традицією знаходиться Іовова батьківщина. Цікаві також деякі керамічні речі, знайдені підчас розкопів біля Східньої брами та Самара-ель-Фоетат.
Окрім того є вівтарний камінь із зображенням божества Манаф, оборонця Мохам медовому роду, та серія написів і скульптурних зображень пальмірської, візантійської й арабської епох, що взагалі нічим особливим не визначаються.
При Інституті було утворено щось подібне до ремісничої школи умілостей. Вона мала дати змогу місцевим ремісникам здобути поняття про способи стародавнього декоративного мистецтва; з стилістичного погляду тепер занепалого, та відновити традицію артистичної роботи, чим раніше був уславивсь Дамаск.
Вироби цієї школи, що являли собою стилеві меблі та такі самі тканини, виставлялося на огляд публіці та продавалося за добру ціну. Незалежно від цього Інститутові, або що те саме — директорові його, було доручено „реставрувати та класифікувати історичні монументи мусулманської доби по цілій Сирії".
З самого початку, коли засновано було Інститут, йому було забезпечено широку рекламу в багатьох органах французької преси. Здається, не було газети, яка не співала-б дитирамбів йому, не було такого вельможного мандрівника й надто письменника, почавши з Анрі Бордо та П’єром Бенуа скінчивши, якого не водили-б на поклін до директора Інституту та його хиттітського лева. По цьому негайно з’являлися у відповідних Органах статті, які свідчили, що гіперболічна риторика властива не самим тільки східнім авторам.
У проспектах, які видавав Інститут та які роздавалися одвідувачам його, говорилося арабською, французькою й англійською мовою, що „Французький Інститут у Дамаску є огнище вищих наукових дослідів, покликаний відогравати ту саму ролю для археології мусулманського сходу, що й Французький Археологічний Інститут в Атенах, Римі та Каїрі. Він об'єднує в собі студентів та артистів, як французьких, так і чужоземних, які гуртуються на те, щоб поповнити свої знання з історії, архітектури та мистецтва ісляму в тій самій країні, що була йому за колиску“. Полишаючи питання, чи була Сирія „колискою ісляму“, завважимо, що на ділі всі французькі та чужоземні студенти, які гуртувалися в Інституті, з'єдналися в однісінькому молодому арабістові Соваже. Він з'явивсь на початку р. 1923, французький уряд платив йому мізерний пансіон, а Інститут, за прикладом київської бурси, давав кімнату в жилій частині палацу Азем, яка ще збереглася.
Соваже працював, як йому Бог на душу покладе, бо директор Інституту з арабською мовою не обізнаний.
У художній же частині оперувала молода людина не без здатности, Халид Моаз, що виконував під керівництвом директора низку малюнків та моделів стилізованих орнаментів і меблів.
Врядигоди парадну залю Інституту пристосовувалося до лекцій з туманними картинами й без них, які викладали проїжджаючі славнозвісні знавці археології та мистецтва. Запросини на ці лекції розсилав Найвищий Комісаріят за т. зв. „списком нотаблів“, який охоплює в Дамаску близько 300 найменнів. Лекції ці за́всіди були нечасті й тепер мало не совсім припинилися.
Ген. Сарайль, перебуваючи в Дамаску, вибрав собі Інститут за тимчасову резиденцію. Ця обставина стала фатальною для згаданого огнища наук та мистецтв.
18 жовтня року 1925, ввечері, повстанці діставшись з околиць до центру міста, обложили палац Азем та й закидали його ручними гранатами. В тій частині палацу, де звичайно резидував Сарайль, генерала під той час у ній не було. Тимчасом будинок зруйновано. Головну залю з чудовою стелею теж зруйновано та спалено. Невеличка залога, що знаходилася в палаці, витримала всі атаки повстанців протягом 19 та 20 жовтня, але другого дня евакуовала оповиті димом руїни. По цьому все, що було цінного в Інституті, пограбовано, а приміщення директора зовсім знищено з усіма меблями та обстановою. Книгозбірню почасти подерто, почасти спалено, килими та коштовні речі винесено, нумізматичні колекції — найперше, і з усіх наукових цінностей посеред чималого інститутського двору лишивсь тільки хиттітський лев та декілька безголових статуй…
Згодом пощастило багато речей повернути, але й багато загинуло без вороття. Наукові студії в Інституті припинилися. Соваже подавсь одбувати військову повинність. Останній читач книгозбірні був автор цих рядків, що одвідав її напередодні славнозвісної облоги.
Поширення красного мистецтва в Сирії було теж трохи скомпромітовано: невідомо з якої причини, директор Інституту дав свойому головному рисівникові декілька ляпасів і вигнав його з Інституту. Ображений артист забрав свої манатки та відкрив в европейській частині міста власну майстерню стилевих меблів, що працює на славу й завдає чималої прикрости згаданому меценатові.
Згодом в Інституті знову наведено порядок, і відкрито його для огляду публіки, але вже за плату 25 сир. піястрів (5 фр.); її, дарма що об'єкт огляду цікавий, не можна не визнати за дорогую, тим більш, що Арабська Академія дозволяє оглядати свої музеї та всі свої колекції зовсім безплатно.
По повстанні Інститут видав серію листівок і, продаючи їх, поповнює свій бюджет.
Але через те, що всього цього зовсім не досить, щоб виправдати таку завидну синекуру, то для власника цієї бенефіції утворено особливе амплуа „радника красного письменства“ при Делегації Найвищого Комісаріяту. Тепер на цілій Сирії не можна поставити жадного хоч трохи видатного будинка, не діставши апробації од цього імпровізованого арбітра витонченого смаку, що таким способом контролює всіх архітектів держави. „Кто прав, кто виноват судить не нам“…, але за таких обставин з наукового погляду претендувати на ролю „вищої навчальної установи“ цей Інститут навряд-чи має право.
Ось такі всі сучасні наукові установи в Сирії та на Лівані.
Кинувши загальний ретроспективний погляд на характер їх, не можна не констатувати, що в частині, яка стосується до археології та орієнталістики, бейрутський університет св. Йосипа стоїть на першім плані, як що-до метод уживаних у ньому, так і що-до характеру спеціяльних видань, які він публікує. Це, властиво кажучи, — єдина установа, що її можна назвати „університетом“.
Духом своїм та традиціями університет цей наслідує давню Европу.
Що до Сирії, то робота філологічного характеру провадиться тільки в Арабській Академії, але проходять у країну сучасні методи наукових дослідів тільки з найнедавнішого часу, а надто в археології.
А в царині суто-філологічній та літературній лишається дуже багато зробити, бо місцеві вчені позбавлені змоги віддатися з усенькою необхідною пильністю попередній чорновій роботі в згаданому напрямі. Правда, не можна обвинувачувати їх за це, бо за теперішніх умов більше зробити вони не можуть. На жаль, до Сирії ще цілком дається застосувати слова першого російського поета-сатирика:
„Наука ободрана, въ лоскутахъ обшита,
Изо всѣхъ почти домовъ съ ругательствомъ сбита“…
От через що й не випадає бути надто суворим до хиб у науковій методології людей, змушених працювати в описаних попереду несприятливих умовах: без допомічних праць, без бібліотек, навіть без наукових звязків з иншими країнами хоч трохи пристойних, не кажучи вже про країни, що говорять арабською мовою, в атмосфері повсякчасних інтриг та комбінацій, що не мають нічого спільного з наукою та філологічними дослідами, часто покликуваваними на допомогу політиці, де панує різнодумність, різноголосність, партикуляризм та фанатизм…
Уже як друкувалася ця стаття, в лютому року 1928, в Бейруті повстала ще одна культурна установа — „Ліванська Академія Наук“. До складу її ввіходять 15 членів, що їх призначає президентський декрет. Академія Наук приміщується поки-що в будинку Національного Музею в Бейруті.
Дамаск, 24 лютого, 1928.
 | На місці цього тексту повинне бути зображення. Будь ласка, додайте їх, використовуючи інструкції на en:Wikisource:Image guidelines та en:Help:Adding images. |
(Цифри треба рахувати з-права на-ліво)
| На місці цього тексту повинне бути зображення. Будь ласка, додайте їх, використовуючи інструкції на en:Wikisource:Image guidelines та en:Help:Adding images. |
| На місці цього тексту повинне бути зображення. Будь ласка, додайте їх, використовуючи інструкції на en:Wikisource:Image guidelines та en:Help:Adding images. |
| На місці цього тексту повинне бути зображення. Будь ласка, додайте їх, використовуючи інструкції на en:Wikisource:Image guidelines та en:Help:Adding images. |
(перед пожежею).
| На місці цього тексту повинне бути зображення. Будь ласка, додайте їх, використовуючи інструкції на en:Wikisource:Image guidelines та en:Help:Adding images. |
Подвір’я-харемлік (XVIII в.).
| На місці цього тексту повинне бути зображення. Будь ласка, додайте їх, використовуючи інструкції на en:Wikisource:Image guidelines та en:Help:Adding images. |
| На місці цього тексту повинне бути зображення. Будь ласка, додайте їх, використовуючи інструкції на en:Wikisource:Image guidelines та en:Help:Adding images. |
| На місці цього тексту повинне бути зображення. Будь ласка, додайте їх, використовуючи інструкції на en:Wikisource:Image guidelines та en:Help:Adding images. |
——————
- ↑ По-арабськи „академія“ віддається дуже некричущим терміном: „аль-мажма аль-ильмі“ (досл. „науковий збір“). А. Кр.