Дума про Байду

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Дума про Байду

В славному містечку, в рідному Черкасі
 Козак Байда мед-вино спиває;

 Мед-вино спиває,
 На турецькі землі грозно поглядає.

 На турецького султана вельми похватає,
 Ой п'є Байда, та на своїх кличе:

 А нутеж-но скоро коліно музиче!

 Мед та вино випивайте,
 Пляшки спорожняйте,
 Коник-но сідлайте,
 Збройцю наряжайте,

 Та підем в Туреччину,
 Покарає лихую годину.

 Бо вже ми ж ми давно рідненької січі,
 Та не бачили в вежи.

 Пішов Байда з Козаками,
 Турки к нему ідут з дарами;

 Шо іх султан присилає,
 Байду к собі підмовляє:

 Ой! ти Байдо славнесенький!

 Будь ти міні вірнесенький,
 Вузми мою султановну дівчину,
 І будь паном на всю Україну.

 Твоя султане віра проклятая;

 Твоя султане дочка поганая;

 А я без твоєї султанивни дівчини,
 Буду паном на всю України.

 Ой ти Байдо! в що ти дбаєш?

 Чи ти війська тільки маєш,
 Щобись мене султана звоював,
 Та в країні Козаком панував?

 В мене війська як в морі піску,
 Або влізе в одну маківочку.

 Мені Байді се байдуже;

 Шо ти війська маєш много дуже,
 Пісок в морі вода змає,
 Мак у полі вітер віє.

 Но я своїх Козаченьків дбаю:

 Шо я з ними в двору твоїм погуляю:

 Ой крикнув султан на свої гайдуки:

 Возміте-но Байда добре в руки,
 Ой возьміте, Байду тай звяжіте,
 На гак ребром почепіте.

 Висить Байда не день, не два,
 Не дві нічки, ні годинки,
 Висить Байда, Хреста, прославляє,
 І до свого чури, чури молодого словом промовляє:

 Ой чуро мій, чуро молоденький!

 Будь ти мені ще трохи вірненький,
 За те тобі Бог заплатить много,
 А я тобі дарю коня вороного:

 Утікай з ним на родину,
 Завези од мене поклон в Україну.

 Оно міні отдай лучок,
 І з сайдака стрілок пучок,
 Нех ше хоч раз в моїм житті,
 Пущу стрілу по білому світі.

 Ой бачу я три голубечки,
 Може їх уб'ю для султанскої дочки,
 Нехай же я ій уб'ю на вечерю.

 Ой як стрілив в серце султану...

 Було тобі знати, як Байду карати.

 Не на гак чипати, а голову зняти,
 Вороним конем їздити,
 Мого чуру, чуру молодого собі зголубити.


Література

Michał Gliszczyński, Apollon Aleksandrovich Skalkovskij, Znaczenie i wewnętrzne życie Zaporoza