Думи і мрії/Перемога

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Думи і мрії (1899
Леся Українка
Мелодії (1893—1894)
Перемога
Видання: Львів: Українсько-руська видавнича спілка, 1899.
8.
 
Перемога.

Довго я не хотїла коритись веснї,
 Не хотїла її вислухати,
Тії речі лагідні, знадні, чарівні
 Я боялась до серця приймати.

„Нї, не клич мене, весно, — казала я їй —
 Не чаруй і не ваб надаремне.
Що́ менї по красї тій веселій, ясній?
 В мене серце і смутне і темне“.

А весна гомонїла: „Послухай мене!
 Все корить ся міцній моїй владї.
Темний гай вже забув зимування сумне
 І красує в зеленім нарядї;

Темна хмара озвала ся громом гучни́м,
 Осьвітилась огнем блискавицї;
Вкрилась темна земля зїллям-рястом дрібним,
 Все корить ся менї мов царицї;

Хай же й темнеє серце твоє оживе
 І на спів мій веселий озветь ся,
Бо на нього озвало ся все, що живе,
 В тебе ж серце живе, бо ще б'єть ся!“

Тихо думка шепоче: „Не вір тій веснї!“
 Та даремна її осторога, —
Вже прокинулись мрії і співи в менї…
 Весно, весно, твоя перемога!

 14/V. 1893 р.