Думи і мрії/Північні думи

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Думи і мрії (1899
Леся Українка
Невільничі піснї (1895—1896)
Північні думи
Видання: Львів: Українсько-руська видавнича спілка, 1899.
Північні думи.
 

Годї тепера! нї скарг, анї плачу,
Нї нарікання на долю, — кінець!
Навіть і хвилю ридання горячу
Стримать спроможусь. Нестиму вінець,
Той, що сама положила на себе.
Доле слїпая, вже згинула влада твоя,
Повід життя свого я одбіраю від тебе,
Буду шукати сама, де дорога моя!
Мрії рожеві, тепер я розстану ся з вами,
Тихо відвожу обійми ясних моїх мрій.
Довго проводити буду сумними очами
Подруг моїх легкокрилих зникаючий рій.

.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
Згинули мрії, і темрява слїд їх закрила…

Ледве що зникли, а в мене вже знов над чолом
Полумям віють огненні широкії крила,
Мрія новая лїта надо мною орлом.
Мов зачарована слухаю голос надземний:
„Ти блискавицею мусиш сьвітити у тьмі,
Поки зорею рожевою край твій осьвітить ся темний,
Треба шукати дороги тим людям, що ходять в ярмі.
Глянуть всї ті, що живуть у великій темницї,
Скажуть: Се в нашій країнї настала весна, —
Грають по небі зірницї, ясні блискавицї
Темна ще ніч, та вже хутко минеть ся вона“.
Мріє новая! твій голос і крила огнисті
Ваблять мене, я піду за тим сьвітлом ясним
Через простори і дикі дороги тернисті,
Так як Ізраель ішов за стовпом огняним.
Знаю, куди ти мене поведеш за собою:
Там без упину лютує страшна, невсипуща війна,
Люде там гинуть у тяжкому лютому бою,

Кров там не ллєть ся, панує там смерть потайна.
Кличеш? Я йду! за тобою усюди полину,
Знов поверну ся у той занапащений край,
Де може волї не буде менї до загину,
Мріє новая, з тобою і там буде рай!
 1895 року