Думи і мрії/До товаришів

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Думи і мрії (1899
Леся Українка
Невільничі піснї (1895—1896)
До товаришів
Видання: Львів: Українсько-руська видавнича спілка, 1899.
До товаришів.
 

О, не забуду я тих днїв на чужинї,
 Чужої й рідної для мене хати,
Де часто так приходилось менї
 Пекучу, гірку правду вислухати.

У перше там менї суворії питання
 Перед очима стали без покрас;
Ті люде, що весь вік несли тяжке завдання,
 Казали: Годї нам, тепер черга на вас,

На вас, робітники незнані молодії…
 Та тільки хто ви, де? Подайте голос нам.
Невже ті голоси несьміливі, слабкії,
 Квилїння немовлят — належать справдї вам?

Невже на всї великії подїї,
 На все у вас одна відповідь є —
Мовчання, сльози та дитячі мрії?
 Більш нї на що вам сили не стає?

Невже се так?.. Я мовчки все приймала;
 Чим мала я розбить докори цї?
Мов на позорищі прикута я стояла
 І краска сорому горіла на лицї…

Щож, браття, мовчите? Чи втїшені собою,
 Що вже й докори сї вас не проймуть?
Чи так задавлені неволею, журбою?
 Чи може маєте яку яснїйшу путь?


Подаймо їм великую розвагу,
 Скажім і докажім, що ми бойцї сами;
А нї, то треба мать хоч ту сумну одвагу —
 Сказать старим бойцям: не ждїть, не прийдем ми!
 1895 року.