дівувати

дівувати

Дівува́ти, ву́ю, єш, гл. Дѣвствовать, жить въ дѣвствѣ. Дідова дочка пішла заміж, а бабина і досі дівує та гордує. Рудч. Ск. II. 61.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924

Дівува́ти, ву́ю, єш, гл. Девствовать, жить в девстве. Дідова дочка пішла заміж, а бабина і досі дівує та гордує. Рудч. Ск. II. 61.

Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28

Дівува́ти, ву́ю, єш, гл. Девствовать, жить в девстве. Дідова дочка пішла заміж, а бабина і досі дівує та гордує. Рудч. Ск. II. 61.

Грінченко Б. Д. Словник української мови / за ред. А. А. Хвилі. Київ: Соцеквидав України, 1937