Ділове життя (Аверченко)

Ділове життя
Аркадій Аверченко

Ознайомившись з містом, я вирішив зайнятися справами. Дізнавшись, що всі ділові люди збираються в спеціальному кафе на Пері, я пішов туди, зажадав чашку кави і всівся вичікувально за столик — чи не надзьобається яка-небудь справа.

На ловця, як мовиться, і звір біжить. До мене підсів невідомий пан, пошарпав мене по плечу і сказав:

— Здрастуйте, пан письменник. Не дізнаєтеся мене?

— Як не дізнаюся, — з млявою ввічливістю заперечив я. — Дуже добре дізнався. Як поживаєте?

— Поділа разниє ламаю. А ви?

— Я теж думаю якою-небудь справою зайнятися.

— Ліри є?

— Трішки є, — хлопнув я себе по кишені.

Обличчя мого співбесідника виразила напружена увага.

— Гм!.. Що б мені для вас придумати?.. Гм!.. Є у мене одна справа… Втім, поділюся з вами. Скажіть! Ви знаєте, скільки важить баран?

— Який баран? — здивувався я.

— Звичайний. Знаєте, скільки він важить?

— А біс його знає. Я до цих пір писав розповіді, а не зважував баранів.

— Як же ви не знаєте ваги барана? — з докором сказав незнайомець.

— Не доводилося. Втім, якщо потрібно, я абияк днями. коли буде вільний час…

— Ну, так от! Знайте ж, що середній баран важить три пуди!!!

Я зобразив на своєму обличчі напружене задоволення.

— Неймовірно! Хто б міг підозрювати.

— Так, так. Три пуди. А ви знаєте, скільки коштує фунт баранини? П'ятдесят піастрів.

— Так… взагалі зараз життя дуже заплуталося. — невизначено відмітив я.

— Ну, для розумної людини життя просте, як палець. Отже, продовжую. А чи знаєте ви, скільки коштує цілий баран в Кади-Кіої?! Десять лір! Отже — ось вам справа: ви даєте двадцять лір і я двадцять лір — я купую двох овець, ріжу їх…

— Не треба їх різати, — сентиментально попросив я. — Вони такі хороші…

— А як же інакше ми їх на м'ясо продамо? Я їх сам заріжу, не бійтеся. Отже, на ваші двадцять лір ви матимете шість пудів овечого м'яса, за роздрібною ціною — шістдесят лір!!! Та шкура на вашу користь, та роги.

Хоча я до цих пір рогатих овець не зустрічав, але це була, очевидно, особлива місцева порода.

Я кивнув головою з виглядом знавця:

— Дуже хороша справа. А коли накажете внести гроші?

— Так, хоч зараз! Чим швидше, тим краще. Скільки тут у вас? Рівно двадцять? Ну, ось і спасибі. Завтра уранці барани вже будуть у нас. Хочете, я приведу їх вам показати?

Я зам'явся.

— Не знаю, чи зручно це. Раптом ні з того ні з сього барани заходять на квартиру. Та ще моя господиня проти цих сторонніх візитів. Ні, краще за них просто заріжте. Тільки не мучте, добре?

Мій новий компаньйон завірив, що смерть цих безневинних створень буде здійснена безболезненна і легка, як сон, — і, потиснувши мені руку, помчав із стурбованою особою.

З тих пір пройшло 8 днів. Поки я не бачу ні мого компаньйона, ні баранів, ні прибутку.

Очевидно, з компаньйоном що-небудь трапилося.

Іноді ночами мене мучить совість: чи мав я рацію, доручивши цій слабосильній людині небезпечну процедуру убивання баранів? А що, якщо вони по дорозі втекли від нього? А що, якщо вони перед смертю вступили з ним в боротьбу і, розлючені майбутньою долею, розтерзали мого бідного компаньйона?..

*^**

Вчора зі мною відбувся дивовижний випадок: йду по вулиці — раптом бачу — мій компаньйон назустріч. Я радісно кинувся до нього.

— Здрастуйте, голубчик! Ну, що чутно з баранами?

Він здивовано поглянув на мене:

— Які барани? Пробачьте, я вас абсолютно не знаю!

— Як? Адже та ми ж разом хотіли запрацювати на баранах?

— Пробачьте, я вас вперше бачу. Я іноді заробляю на баранах, але заробляю один.

І, отстранав мене, він пішов далі.

«Проте, яка дивовижна схожість, — бурмотів я собі під ніс, проводжаючи його поглядом. — Та ж особа, той же голос, і навіть на баранах заробляє, як і той!»

Багато таємниць зберігає в собі чарівливий загадковий Схід.