ЕІУ/Абаза Віктор Іванович

◀

Енциклопедія історії України
Колектив авторів
Абаза Віктор Іванович (К. Є. Науменко) (2003)

К. Є. Науменко. Абаза Віктор Іванович // Енциклопедія історії України: Т. 1: А — В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2003. — 688 с.: іл.

Київ: Наукова думка

АБАЗА́ Віктор Іванович (22.08.1864—28.07.1931) — укр. військ. діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Н. у Росії. Закінчив Костянтинівське артилер. уч-ще у (Санкт-Петербурзі (1884). Учасник російсько-японської війни 1904–1905. Під час Першої світової війни — командир дивізіону, ад'ютант штабу корпусу, полковник. Влітку 1917 брав участь в українізації частин рос. армії, наприкінці 1917 — в укр. армії. За режиму П. Скоропадського (див. Українська Держава) — командир гарматного полку Київ. армійського корпусу. Підтримав повстання Директорії, був призначений командиром Сірої дивізії, здобув у боях Конотоп, Бахмач, Чернігів. Заснував при штабі д-зії Інформаційне бюро (у його складі працював поет П. Тичина), яке видавало газ. «Воля». Від поч. 1919 Сіра д-зія під командуванням А. вела бойові дії проти частин Червоної армії (див. Радянська армія) на Правобережній Україні та Волині. У трав. 1919 була оточена в р-ні Луцька польс. військами ген. Ю. Галлера. А. потрапив у полон, перебував у таборі військовополонених Ланцут. Після визволення виїхав до Чехословаччини, оселився у Празі. Брав участь у діяльності ветеранських орг-цій Армії УНР.

П. у м. Варшава.

Літ.: Список подлолковников по старшинству на 1 сентября, 1910 г. СПб., 1910; За державність, зб. 10. Торонто, 1964; Колянчук О. та ін. Генералітет українських визвольних змагань. Львів, 1995.

К. Є. Науменко.