Прислів’я, також приповідки, нар. афоризми — короткі речення з стислим та влучним висловом нар. життєвої мудрости, узагальненого досвіду, висновків з спостережень різних життєвих фактів і явищ і їх синтетичної оцінки. На відміну від приказок, П. є звич. двочленним реченням і перев. мають ритмічну побудову, зафіксовану римою, асонансом чи алітерацією. Зміст їх характеризується дидактичним спрямуванням. Для П. користуються різноманітними поетичними засобами: метафорами, порівняннями, алегоріями, епітетами, використовуючи часто гру слів, нар. каламбури тощо. Докладніше про П. і їх генетичний розвиток — див. ЕУ I, стор. 271. Перший зб. П. і приказок був складений на Україні К. Зинов’євим на поч. 18 в. Визначними упорядниками пізніших зб. і дослідниками цього жанру нар. усної словесности були: М. Номис — зб. «Укр. приказки, прислів’я і таке інше» (П. 1864); М. Сумцов — «Из истории малорусских пословиц», «КСт.», VI (1887); М. Комаров — «Нова збірка малоруських приказок і прислів’їв, помовок, загадок і замовлянь» (О. 1890); І. Франко «Гал.-руські нар. приповідки», I — IV (Л. 1901 — 1910); П. Попов «Прислів’я і приказки» у кн. «Укр. нар. поетична творчість», І (К. 1958). Науку про П. і приказки називають пареміологія або пареміографія.
Ця робота є суцільним текстом, будь ласка за можливістю з'єднайте її з Індексом.
