ЕУ/Пулюй Іван

◀ Пулемецьке озеро

Енциклопедія українознавства Пулюй Іван

Пунктуація ▶

Пулюй Іван (2. 2. 1845 — 31. 1. 1918), визначний фізик і електротехнік, винахідник і гром. діяч; нар. в Грималові (Галичина), у священичій родині. Закінчив теологічний (1869) і філос. (1872) фак. Віденського Ун-ту, 1874 — 75 викладач фізики й математики в австр. Військ. Академії для мореплавства у Рієці; згодом удосконалював знання в Страсбурзькому Ун-ті, де здобув ступінь д-ра філософії (1876). Асистент, а пізніше доц. експериментальної фізики Віденського Ун-ту (1877 — 83), у 1884 — 1916 — проф. Празького (нім.) Політехн. Ін-ту (1888 — 89 — його ректор). Під час першої світової війни очолював разом з І. Горбачевським Комітет допомоги утікачам у Празі. Помер і похований у Празі. Дослідження П. стосуються електричних розрядів у газах, молекулярної фізики та електротехніки змінних струмів; він відомий з дослідів над особливостями катодових променів га променів, які пізніше дістали назву рентґенівських. Винахідник багатьох фіз. і електротехн. приладів, серед них: точного апарату для визначення мех. еквіваленту тепла (нагороджений на всесвітній виставці у Парижі 1878), фосфоресценційної лямпи (попередниці рентґенівської — 1882), електричного телетермометра та запобіжників (1890), способу карбонізування вуглевих волокон до жарових електричних лямп (патент) тощо.

П. автор бл. 50 наук. та наук.-популярних праць укр., нім. та англ. мовами. П. був знавцем стародавніх мов; у співпраці з П. Кулішем та І. Нечуєм-Левицьким переклав з давньожид. мови Псалтир та з грец. Євангеліє (1871, 1880, 1887), які увійшли в укр. Біблію у в-ві Брітанського Біблійного Т-ва (1903); він також перший видрукував нар. мовою молитовник у Відні (1871). Див. ще монографію Ю. Гривняка «Проф. д-р Іван Пулюй — винахідник проміння ,x’». Лондон 1971.

Р. М.