Етноґрафічний збірник/2/Про Ісуса Христа та апостола Петра
 |
|
 | ||
| Як допомогти й отримати допомогу під час війни |
| ◀ Два брати: Каїн і Авиль | Етноґрафічний збірник. Том II під ред. Михайло Грушевський Про Ісуса Христа та апостола Петра (зібрав Митрофан Дикарів) |
Колись жінка була старша від чоловіка ▶ |
|
У стани́ці Па́влівці єсть стари́й дід, так оцей дід розка́зував, що коли́сь давно́ ходи́ли Сус і апо́столи по зимлі́ і пирихо́дили чириз ба́лку, що зве́ть ця Водя́на. Розка́зував він так.
Ви зна́їте, ка́же, де Водя́на? Та вже́-ж зна́їте! Так от ро́ків 30-ть чи й бі́льше, як ходи́в Сус Христо́с по зимлі́ з святи́м Питро́м, апо́столом, так пирихо́дили чириз ту ба́лку на цей бік. Ось-як воно було́. Іду́ть вони з святи́м Питро́м та й іду́ть, іду́ть та й іду́ть, та й прийшли до нашої Водя́ної. Типе́р уже ця ба́лка ни така́, як тоді́ була́: типе́р ті́льке о́сінью, у дощі́, бува́є там вода́ та ще висно́ю, як сніг тане; а в ті вримина́ вона була́ як рі́чка, і води́ було́ ду́же багато. Щоб мо́жно було́ чириз не́ї ї́здить, так лю́де навози́ли гною, і зроби́ли нивили́чку гре́бильку; ті́льки ця гре́билька була́ така́ грязна́ та мо́кра, що низьзя́ було́ во́всі по не́ї пройти́ пі́шки, а ті́льки прої́хать. Типе́р-он і місто́к уже диривья́ний постанови́ли і все, а тоді́ цього нічо́го ни було́. От підійшли́ вони до са́мої Водя́ної, ста́ли коло гре́бильки та й ни зна́ють, як на то́й бік пирийти́. Стоя́ть собі́, горю́ють, коли зи́рк, аж на горі́, з кряжа́, спуска́їць ця до Водя́ної чума́к на во́зі. А віз у йо́го на залі́зному ходу (= з залізними вісями) та га́рний-гарний: лю́шнї биристо́ві нові, коле́са шино́вані (бушо́вані), а у волі́в ро́ги золо́чині. Воли́ самі́ здоро́ві-здорові та гладкі́. Ярмо́ — й те нове́ та з срі́бними зано́зами. (Ну, зві́сно чолові́к бага́тий!) Їде він порожняко́м. Як став чума́к під'їжджа́ть до їх, а святи́й Питро́ і каже Су́сові: „Го́споди! дава́й попро́сим цього чолові́ка, щоб пириві́з на той бік“. А Сус і ка́же: „Ні, Пе́тре, цей чолові́к ни пиривизе́ нас!“ А Питро́ таки ни послу́хав та підійшо́в до то́го чумака́ та й каже: „Здоров бувай, до́брий чолові́че!“ — Здра́стуйте, одві́тує той. — „Пиривизи́ нас, до́брий чолові́че, на той бі́к!“ А чума́к і ка́же: „Хиба́ я пириві́зчик, чи що? Аже-ж є́сть гре́бля, то й іді́ть собі наздоро́в'я куди вам тре́ба, а в ме́не воли́ і та́к помо́рині!“ Сказа́в так та й пої́хав чириз гре́блю, на той бік. Посто́яли вони, посто́яли, коли-о́сь іще́ щось їде. Роздиви́лись, коли й це́ чума́к, ті́льки уже́ тому́ чумако́ві ни до па́ри. Віз у йо́го мале́нький та стари́й; бички́ молоді́, мале́нькі, а на во́зі жі́нка та ді́ти. Бички́ чириз си́лу визу́ть той віз, бо бага́то в йому́ чого́сь наванта́жено. От Сус і ка́же свято́му Питру́: „Попроси́ цього́ чолові́ка, то цей нас і пиривизе́“. — Як-жи він пиривизе́, ка́же Питро́, коли в йо́го й та́к покла́жи бага́то? — „Дарма́, ка́же Сус, пиривизе́!“ От святи́й Питро́ підійшо́в до того́ чолові́ка та й пита́є: „А що́, до́брий чолові́че, чи ни пиривезе́ш нас на то́й бік?“ — На то́й бік? Чо́м-жи ни пиривизти́: хіба́ це дале́ко? Сіда́йти, до́брі лю́ди, пиривизу́! — От і сі́ли Сус з святи́м Питро́м, і чума́к сів. Сус Христо́с зроби́в так, що ті мале́нькі во́лики ле́гко-легко на то́й бік пириї́хали, наче й ни визли́ нічо́го. Подя́кували вони тому́ чолові́кові та й пішли́ да́лі. Іду́ть та й іду́ть. Коли це́ свято́му Питро́ві забажа́лось води́ напи́ть ця. От він і ка́же Су́сові: „І, Су́се-Су́се, як мині води́ напи́ть ця хо́чить ця! Пиду́ я он до тіє́ї крини́чки: там мабуть вода́ є“. А Сус ка́же: „Іди́!“ Бо зна, що Питро́ві хоч кажи́, хоч ні, то все одно́ ни послу́ха. Підійшов св. Питро́ до тієї крини́ці та ті́льки що хотів води́ напи́ть ця, коли загля́не — аж та́м по́вно-повні́сінько гадю́к, змії́в та ра́зносних га́дів. І ни привиди́ Го́споди, які скве́рні, гидкі́ та страшні́ ті га́ди! Зляка́в ся Питро́ та й побі́г до Су́са. „І, Су́се-Су́се, ка́же, у тій крини́ці ги́дко-гидко та повні́сінько уся́ких га́дів!“ А Сус і ка́же: „Ота́к бу́де на тім сві́ті тому́ бага́тому чумако́ві, що ни пириві́з нас“. А Питро́ві усе́-таки пить хо́чить ця. От Сус і показа́в йому́ дру́гу крини́цю під вирбо́ю. Пішо́в Питро́ до тієї крини́ці, а там га́рно-гарно! Крини́ця траво́ю та ра́зним цві́том обросла́; на верба́х птички́ співа́ють, а вода́ у крини́ці сві́тла та га́рна і блисти́ть, як скло. Напи́всь Питро́ води́, сиди́ть та любю́єть ця, а до Су́са й ни йде. Ждав-ждав Сус Питра́, та ни дожда́в ся і зача́в гука́ть його́. Питро́ прийшо́в. — Чого́ ти там так до́вго? пита́є Сус. — Та хіба́ ж я до́вго? ка́же Питро́, тільки усьо́го дві мину́точки посто́яв. — До́бре дві мину́точки, ка́же Сус, ти просто́яв там цілих сто літ! Ото́, щоб ти знав, та́к бу́де на тім сві́ті тому́ бі́дному чумако́ві, що переві́з нас!
(Катеринодар. 1895. Записав О. Ю. Півінь зо слів свого земляка Володиміра Юрєвича Часовникова).
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі. Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1929 року і автор помер щонайменше 100 років тому. |