жарко
|
|
Жа́рко, нар. 1) Жарко, горячо. Жарко горить у печі. Харьк. у. А змій як огонь горить, — так йому жарко. ЗОЮР. II. 30. 2) — хропти́. Сильно съ испугу и пр. храпѣть (о лошади). (Кінь) заглянувши в провалля, як там рине вода, аж затрусивсь да й посунув назад, жарко хропучи й водючи очима. К. ЧР. 162.
- Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924
Жа́рко, нар. 1) Жарко, горячо. Жарко горить у печі. Харьк. у. А змій як огонь горить, — так йому жарко. ЗОЮР. II. 30. 2) — хропти́. Сильно с испугу и пр. храпеть (о лошади). (Кінь) заглянувши в провалля, як там рине вода, аж затрусивсь да й посунув назад, жарко хропучи й водючи очима. К. ЧР. 162.
- Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28
Жа́рко, нар. 1) Жарко, горячо. Жарко горить у печі. Харьк. у. А змій як огонь горить, — так йому жарко. ЗОЮР. II. 30. 2) — хропти́. Сильно с испугу и пр. храпеть (о лошади). (Кінь) заглянувши в провалля, як там рине вода, аж затрусивсь да й посунув назад, жарко хропучи й водячи очима. К. ЧР. 162.
- Грінченко Б. Д. Словник української мови / за ред. А. А. Хвилі. Київ: Соцеквидав України, 1937