живчик

живчик

Жи́вчик, ка, м. 1) Ум. отъ живець 2–5. 2) Рѣзвый мальчикъ. Веселий (або стрибкий) як живчик. Ном. № 8470.

Живе́ць, вця́, м. 1) Сила, жизненная сила. Ще єсть для всякої незгоди живець у вожая твого. Мкр. Г. 35. 2) Молодое, дикорастущее деревцо, выкопанное для окулировки; также новые побѣги, отростки садоваго дерева. Канев. у. 3) Въ деревѣ: живая древесина. 4) Источникъ, ключъ. 5) Пульсъ. 6) Живая мелкая рыба, которую надѣваютъ на удочку, какъ приманку. 7) Подпочва. Не можна дуже глибоко пускати плуга, бо можно живцю достати. Винниц. у. 8) Отличающійся въ разрѣзѣ темнымъ цвѣтомъ, плотный слой выдѣланной на подошвы кожи. 9) Ремешекъ съ деревянной палочкой на концѣ. Онъ прикрѣпляется къ неводу и свободнымъ концемъ съ палочкой накручивается на канатъ, когда его нужно тянуть. Як тілько мережа наближалась до берега, ті, що стояли на кінці кодоли, роскручували живці. Левиц. 10) Ремешекъ, около котораго плетется кнутъ. Мнж. 180. 11) Желѣзное кольцо посрединѣ верхней части ярма, — въ него проходитъ дышло экипажа, плуга. Шух. I. 165.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924

Жи́вчик, ка, м. 1) Ум. от живе́ць 2—5. 2) Резвый мальчик. Веселий (або стрибкий) як живчик. Ном. № 8470.

Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28

Жи́вчик, ка, м. 1) Ум. от живець 2—5. 2) Резвый мальчик. Веселий (або стрибкий) як живчик. Ном. № 8470.

Грінченко Б. Д. Словник української мови / за ред. А. А. Хвилі. Київ: Соцеквидав України, 1937