Записки НТШ/39/Латинські інфінїтіви на -ier
| Записки НТШ. Том XXXIX Латинські інфінїтіви на -ier |
|
Про латинський inf. praes. pass, на -ier пише проф. Stolz в третім виданю своєї Латинської граматики (Ivan Müller: Handbuch der classischen Alterthumswissenschaft II. 23 (1900) стр. 198): „So ist der Ursprung dieser Form immer noch nicht klar“. ТимМасом — на мою думку — його власна гадка про зложене тої форми з звичайного інфінїтіва на -ї і приставки інфінїтівної -еге (з притупленєм -ere на -er)5 взятої від тематичних, непохідних дієслів, розвязуе загадку вже до половини. Я-б лише походжене другої складової части инакше пояснив, як се зробив проф. Штольц.
Отже передовсім се певне, що форм на -ier не можна ставляти на рівні з формами на -i. Вправдії — щоб говорити словами Штольца — „інфінїтіви на -i числом переважають“, але за те безперечно майже всюди форми на -ier пахнуть якоюсь старосьвіччиною. І так, форм на -ier передовсім уживано „in der Gesetz- und Priestersprache, auch in Grabinschriften (пор. Neue- Wagener: Formenlehre der lateinischen Sprache3 (1897) 3, 225). Переважна частина прикладів тої форми походить з Плявта і Теренция та з решток иньших писателів найдавнїйшої доби римської літератури (ib. 226 — 235), і Брок (Quaest. gramm. capita duo стр. 82) справедливо — не вважаючи на супротивленя Штольца — признав інфінїтіви на -ier архаїзмами вже для доби Лівія Андроніка.
Нинї поясняє ся богато форм латинського дієслова здоженем двох первісно більше або меньше самостійних складників, нпр. imperf. amabam, legebam уважає ся здоженем з інфінїтівних утворів *ama-, *lege- і з форм кореня *bhu „бути“; форму inf. fut. act. на -turum („esse“ додано до нього, як доказано, нізнїйше по анальоїії до amatum esse, і тому бракує воно так часто у писателїв) толкують здоженем з supinum на -tu (Іос*) і з аккузативного інфінїтіва (від кор. -es) *erum з *es-om “esse„ (оск. ezum, умбр, erom), так що прим, daturum = *datu-erom. Оба ті пояснена, о скілько мож бачити, досить загально приняті (пор. Stolz цит. м. етр. 183 і 191). Отже подібним способом можнаб пояснити й форми на -іег, приймаючи, що повстали вони із зложеня звичайного інфінїтіва на -і з inf. praes. дієслова помічного *ere з *es-e. Відпаденє наконечного е не повинно дивувати супроти численних людових фори як biber, transferr, conder і т. и. (пор. Stolz стр. 190 ув.).. Потрібне лише морфольоїічне виведене форми *ere і пояснене синтактичної підстави принятого зложеня.
Супроти імперфектів на -bam і таких творів, як assue-facio, cale-facio, are-facio (у Люкреция 6, 962 навіть: facit аго; у Катона De re rustica 157, 9: ferue bene facito) і т. и., де перший складник уважає ся інфінїтівем-{справу відмінка лишаємо тут на боці), нема жадної підстави відмовляти й пневи esспосібноети до такої формаций Наколи приймає ся для пояснена inf. fut. äct. на -ürum — лише на підставі посвоячених італьских диялєктів — для латинського язика форму *erat, то чомуж би не приняти форми, що зовсім відповідає типови латинської мови. З пропорциї: legere: (amari) = *lege: legi виходить, що мм в язицї латинськім маємо перед собою дві формациї інфінїтіва, одну, скажім, від пня теперішночасового, другу від пня аористичного (тобто розширеного приставкою -s). Одна й друга могла знов приняти подвійну форму, відповідно до того, чи виступала функция дативна чи льокативна[1]). Тип *lege, як видко, заховав ся ще в формах імперфекта на -bam і в зложених таких як are-facio. До нього належало-б і *ere (побіч esse).
Первістно уживано по всякій імовірности обох форм, інфінїтіва, так на -і як на -е, без ріжницї що до роду дійства (genus verbi пор. Brugmann, Griech. Gramm.3 (1900), 465). І що йно потреба більшої прецизиї в вислові, — очевидно відповідно до висшого духового стану розвою народу — викликала висше наведене зложене. Форма legi-er(e) значила первісно „бути до читана“ або „бути в читаню“ (відповідно до того, чи перший складник уважає хто дативом чи льокативом), отже дальше „бути читаним“.
_____________
- ↑ Справу про морфольоґчні відносини фори на -i до форм на -e лишаю тут на боції. Рішати, котрі форми дативного, а котрі льокативного походженя, дуже тяжко, бо так dixe з причини своєї безсумнівної морфольоґічної однородности в Sst;ai, як також agi з *ag-ai належить до дативної формаций Та подвійність окінченя (е, і) найлекше“ таки пояснити принятєм подвійного походженя, що по найбільшій части й робить ся.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|