Записки НТШ/87/Пригода сумських козаків у Львові з єпископом Шумлянським (1685 р.)

by Іван Джиджора

◀ Українські драматичні вистави в Галичинї

Записки НТШ/87 Іван Джиджора Пригода сумських козаків у Львові з єпископом Шумлянським (1685 р.)

До статї М. Зубрицького »Урядові заходи против холєри в р. 1831« ▶

• Цей текст написаний желехівкою.

Львів: 1909

Miscellanea.

---

---

Пригода сумських козаків у Львові з епископом Шумлянським (1685 р.)

В маю 1685 р. три підписані козаки слободського сумського полку післали свому полковникови Гарасимови Кондратовичу, а радше його синови, котрий полковникував разом з батьком, такого листа:

На нас велце ласкавий пане пол. Андрей Гарасымов а добродѣю наш.

Степан Кондратов, Манко Гаврылов, Грыцко Батюк напрод с Кыєва шлы на Хвастов, на Котелню, на Кодню, на Слободыща, на Пятку, на Чуднов, на Мырополя, на Полоноє, на Судылков, на Шепетювку, на Заславя, на Острюв, на Дубно, на Берестечко, на Холуюв, на Стремылову Камянку, на Жовкву, на Кулыков до Лвова. А узрѣвшы очевисне, же обоз кролевскый стягаєт ся гетман коронный і полный, іменно же крол сам мѣл рушыты в обоз под Лвув іюня аі҃, а стягши ся под Лвув іты к цѣсару на помочь. А турецкый царъ под Выдню тежъ во всѣмы сыламы своѣмы, а башый два і синъ ганскый з ордамы, іменуют орды сорок тысяч, под Камянец, а с Сулымкою войска козацкого чтиры тысячы ордѣ на помоч і прышлы под Немиров, войско позапиралы всюди, почали в обоз стягат ся под Грицевом і под Трембовлям другый обоз. Як орда вдарила с под Камянця, так оны вхватылы ся в Грыцевъ а другиѣ в Трембовля. Орда вибрала і вирубала м҃-десят сѣлъ, Чемериси (sic!) тулжинскыє здалы ся, подданих своѣх забрали с собою. А и Лвув кролевский а наданя епископу Шумлянскому Лвов- скому, же он владѣет всѣм Лвовом, а ведлуг рахунку держит собѣ жида. А скоро пришли до Лвова, зараз взяли до вязеня мая зі҃ Степана Кондратова, Манка Гаврылова по скарзѣ лядской к Шумлянскому епископу Лвовскому“. Зи Лвова ахпє, мая ка҃. к сему списку іменному Степан Кондратов, Манко Гаврылов. Князю Михаилу Андрѣєвичу^[1].

(Главный Московскій Архивъ Министерства Юстиціи. Бѣлгородскій столъ, столб. № 1170, л. 636).

Яким способом і зачим опинили ся козаки з далекої Слобідщини аж у Львові? Рік 1685, се, як відомо, час горячкових заходів Собєского коло витворення протитурецької лїґи, час переговорів в сїй справі з Москвою, що закінчило ся т. зв. згодою Ґжимултовского. Обережна Москва своїм звичаєм пильно збирала всякі відомости навкруги про свого союзника: про воєнні засоби, про настрій суспільства і т. д. Сумський полковник Кондратович, який нераз в українських справах, дякуючи свому обзнайомленню з ними, приходив в поміч московському правительству, зробив те і в сїм випадку. В цвітнї тогож року він вислав трох своїх козаків, Степана Кондратовича (він же Новомлинець), Манька Гаврилова і Грицька Батюка „в заднепрские городы і в полскую сторону для провѣдываня в тѣх сторонах всякихъ вѣдомостей“. Докладне, а передовсїм ширше й інтереснїйше, нїж їх лаконїчний лист, справозданнє з своєї поїздки подали розвідники в червнї тогож року перед московськими властями в Курську, куди їх по поворотї післав тойже полковник. Маршрута їх подана докладно в наведенім листї. До Львова вони приїхали 17 мая і „стали под городом за посаду“. Тут коло возів лишив ся Грицько Батюк, а Степан і Манько пішли в город, де „ходили по городу, розвѣдывали меж тамошних жителей всяких вѣдомостей“. Про дальші їх пригоди у Львові наводимо їх власне оповіданнє в формі, записаній московськими піддячими:

„І в торгу-де во Лвове сошлис они с тамошнимъ жите(ле)мъ с Ѳедоромъ, что наперед сего бывал нѣжинской козакъ. И тот-ж казакъ спросил их, что они приѣхали із Сумина, и они-ж, Степанъ да Манойла сказали тому козаку, что они приѣхали во Лвов іс Полонова для соленой покупки. И полякъ-де лвовской, услыша их розговоры, сказал про них старшинѣ лвовскому Иосиѳу епископу Шумлянскому, которому панство львовское от короля полского вручено. І Йосиѳъ, епискупъ, велѣл их сыскать и привесть перед себя і ихъ роспрашивал, ис которых мѣстъ они во Лвов приѣхали. І они-де, Степан і Манойла сказалис ему, что они іс Полонова, а после сказали, ис Сумина приѣхали во Лвов для соленой покупки. И тот-де лвовской старшина, Іосиѳъ епискупъ, велѣл их скават(ь) в желѣзы, і держали-де их в желѣзах три дни а на четвертой день велѣл их свободит(ь) і изо Лвова отпустит(ь) і дал-де им, Степану и Мануйлу, Іосиѳъ епискупъ от себя к сумскому полковнику, к Гарасиму Кондрат(ь)еву писмо зо своею печат(ь)ю. А в том писмѣ, что написано, невѣдают. І изо Лвова-де, купя соли, поѣхали они маия въ ка҃-м числѣ і до Киева ѣхали тѣмиж полскими городами, которыми до Лвова ѣхали“.

Тут годить ся підкреслити те, що козаки сливе з найдальшої окраїни української території почувають себе доволї свобідно в далекому Львові, наче в якому небудь Гадячі, і, що цїкавійше, стрічають ся тут зараз же першого дня з близшим своїм земляком Нїжинцем, який теж через щось покинувши козакувати, зробив ся львівським міщанином, хоч, міркуючи по поведенню такогож міщанина Поляка, у Львові не особливо солодко Українцям жило ся. З тону справоздання не видно, щоби Сумцїв здивувала така, здавалось би, досить несподївана стріча бувшим нїжинським козаком, — очевидно такі переходи були звичайним явищем. За те заімпонувала їм друга річ, яку вони так в листї до полковника як і в справозданню підносять, а власне становище епископа Шумлянського, якому „панство львовское от короля полского вручено“, же он „владѣєт всѣм Лвовом“, хоч він в фінансових справах і несильний, скоро „ведлуг рахунку держит собѣ жида“. Так принаймнї можна толкувати сей куріозний коментарій. Щож до дальшої частини справоздання, то козаки, невважаючи на прикрий львівський інцідент, справдї богато вивідали, тільки-ж все те належить виключно до справ, для котрих їх і післано (приготовання коаліції до турецької війни, татарські напади, пригноблений настрій польського суспільства і т. д.). З того для нас можуть бути цїкаві, хоч зрештою менш більш знані вже з инших жерел, звістки про Могилу і Палїя, які стояли по сторонї Поляків, і рашківського Сулимку, що піддав ся Туркам. Козаки підчеркують страшне спустошеннє правобічної України і ростїч місцевого населення; утїкали, хто куди: на лївобереже і навіть до Рашкова до Сулимки, який дякуючи тому мав більше коло себе війська (4000 козаків), нїж немирівський гетьман (3000) і Палїй (600 кінноти) разом взяті. (Гл. М. Арх. М. Юстиціи. Бѣлгород. Столъ, столб. № 1170, лл. 630–635).

Лишаєть ся нам сказати ще про згаданий козаками лист Шумлянського до Кондратовича. Лист заховав ся в ориґіналї. Ось він:

Josyf Szumlanski z miłosci bozey episkop lwowski, halicki, administrator episkopiiy Łuckiey, podkomorzy lwowski.

Mosci panie Harasym Kondratowicz, pułkownika (sic!) symynski (sic!)! Lubo nieznaiomosc nasza z waszeciami, jednakże moi na…^[2] pokłon y modlitwy moie pasterskie przeposyłamy. Dlia wiadomosci wm. mego moscipana, ze mi było przywiedziąno gosci a mieszczan wm. na ymie Stephana Kondratowicza, Manka Gawryłowicza y Hrycka Batiuka dla rospitania słuszney okazyiy o wszystkim. Kturzy byli v mnie 3 dni y odprawiłem ich ze Lwowa ze wszystkim. R. P. 1685 miesiąca junii 1 dnia.

Josyf episkop Lwowski Ręką. (епископська печатка).

(Лист власноручний, ibidem, л. 637).

Сам зміст сього листа, як бачимо, не дає нїяких інтересних фактів. Зате цікавий він для характеристики такого історичного діяча, як епископ Шумлянський. Він як полїтичний аґент Собєского, уживаний для переговорів в українських справах між королем і українськими гетьманами Дорошенком, а потім Мазепою^[3], і тут користаючи з нагоди стараєть ся навязати якісь зносини з чоловіком хоч собі особисто не знаним, та за те дуже впливовим в українсько-росийських відносинах. Гарасим Кондратович мав чимале значіннє серед української лївоборежної старшини, коли в часї заверюхи викликаної Брюховецьким в 1668 р. росийське правительство уживає його посередництва для приєднання собі назад старшини прихильної Брюховецькому а потім Дорошенкови. Дякуючи власне сьому значінню він якийсь час був серіозним конкурентом Многогрішного до булави і по словам Многогрішного навіть називав себе гетьманом^[4]. Знайомість з таким чоловіком могла Шумлянському коли небудь придати ся і він уважав потрібним написати до його лист хоч би лиш для-того, щоб загладити свій поступок з сумськими „гостями“

Іван Джиджора.

——————

1. Ґолїцину.
2. Вирвано.
3. Про него див. між иншим: Моск. Арх. Минист. Юстиціи. Дѣла Малоросс. Приказа, кн. № 17, л. 502, а також В. Антоновичъ, Очеркъ состоянія православной церкви въ Югозападной Россіи по актамъ (1650–1798), Кіевъ, 1871 passim; Шараневичъ, Іосифъ Шумлянскій рускій епископъ львовскій отъ 1667 до 1708 г. (Временникъ Ставролит. инстит. за 1897 р. с. 150–165).
4. М. Арх. М. Ю. Столб. бѣлгородскаго стола, № 623, лл. 240–242; № 412, лл. 134–135; Дѣла Малоросс. Приказа, кн. № 5, лл. 17, 21–22, 63–65.

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі. Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1929 року і автор помер щонайменше 100 років тому.