І тепер
Між зимними степами
Марю я про землі золоті,
Де вітри гуляють пацанками
І свіжать обличчя молоді!
І тепер,
Весь час хлопчині сниться:
— Вийти-б, гей, і нам на тую путь,
Де усе гартоване, як криця,
І кольори бронзою цвітуть!
От було-б і сили і буяння,
От було-б і бомб кремезних м'яз,
Щоб іти на сонячне повстання
(Вже останнє)
Здобувати час!
Ну а так,
Замало, мабуть, сонця: —
Холод тут,
Там промінь-вогнеграй!
…Хоч і нам, буває, крізь віконця
Переллється трошки через край!
І тоді вилазимо на призьби
З наших нор, кімнаток, сутерин…
Руку-б сонцю! —
Кожен руку стис-би!
Руку-б вітру! —
З вітром на загин!..
|
