ЛЕНІН
Одна за одною спішать і щезають хвилинки…
І зморшки напружують хвилями горде чоло,
І очі, як леза, — здається, приперли до стінки,
І раптом проллються усмішкою, сонцем, теплом.
Рука, як рука. — Чоловіча, робоча, смаглява.
— Робити невтомно, нестримно, хоч цілу добу!
А літери — гук: — Індонезія, Індія, Ява! —
— Доволі знущання! — Дорогу, дорогу рабу!..
Запилена пара, жилетка. Побиті ботинки.
Краватка на боці. — Звичайна фігура. Ну, да!..
Та гостро і чітко — нестримні маленькі хвилинки…
…Навіщо ботинки?.. А людство? Комуна? Мета?
Над вечір. — Удома. — Один. — Телефон. — Установа.
— Надія!?
— Я знаю! Голодний! Там каша, — бери!
Хвилинка, чи дві — пообідав. А далі, а знову:
— За працю, за працю! — Бо серце штовхає: — гори!
Бо серце!.. О, серце, велике, безмежне, космічне,
Що світ умістило, без одного зітху, в собі! —
— Ні слова про спокій! — Розіб'ємо мертве, одвічне!
— Ні слова про спокій! — На бій і на бій і на бій!
…І тіло згоріло, і тіло, згорівши, упало…
І очі мільйонів на мить похилились униз…
Під чорні знамена… Та серце вулканом зірвало
Напружену тугу: — Роздмухуйте штормами бриз!
Палайте, горіть, хто великий над серцем і дужий,
Хто може в хвилинку окреслити завтрашній план!..
Так грізно, так тепло, так сонячно зорями мружить
Людина — над людом, і серце — над серцем, — Титан!
Ступайте у маршах! — Видзвонюйте гуками бруки! —
Хай гулом одлунить земля під ходою кремез!
Як треба, — ламайте, як треба, — будуйте! За муки
Найдальшого брата вставайте під вістрями лез!
…І серце… Ніколи його не забудьте, космічне,
Що світ умістило, без одного зітху, в собі!..
— Ні слова про спокій!
— Розбийте зогниле, одвічне!
— Ні слова про спокій!
— На бій і на бій і на бій!
|
