ПОЕТОВІ
Не лицемір, поете, серцем,
І не роби із нього шарж: —
— Замало глянути крізь шкельця
На бунт, — виспівуючи марш!
Давно набридли струни ліри
І пил злетів на святість тем! —
— Зроби без жрецтва і офіри
Себе самого бунтарем!
Твої пісні — це теплий промінь,
Що палить темряву, мов лід! —
Навіщо-ж коришся утомі
І оглядаєшся на міт!?
Один закоханий у грудень,
Другий бандуриться в лісах,
А ти махнув у „сірий“ будень, —
Сидиш із Фебом в небесах! —
Та не воскресне те, що вмерло! —
Тепер і будні — динаміт: —
— Не забувай залізне жерло
Гармат, націлених у світ!
Як-що ти наш. Як-що-ж далекий,
І любиш вимріяний час, —
Плекай в болоті, як лелека,
Свою культуру… не для нас!
Нам треба пісні — бурі, грому,
Нам треба — бомбами слова! —
Ні слова, — хто там? — про утому,
У кого скніє голова!
Нам треба кожного салдатом
На наші будні і фронти!
— Поете, в бій, — доволі ждати, —
Громами пісню рознести!..
Не лицемір, поете, серцем,
І не роби із нього шарж: —
— Замало глянути крізь шкельця
На бунт, — виспівуючи марш!
|
