За 80 день кругом світа/VI
| ◀ V. На Лондонському ринку з'являються нові цінности | За 80 день кругом світа VI. Обставини, при яких Фікс дав депешу діректору поліції |
VII. Зайвий доказ того, що пашпорти не відповідають свому призначенню ▶ |
|
В середу, 9 жовтня об одинадцятій годині ранку в Суеці чекали пароплава „Монголію“, що робив регулярні рейси між Бріндізі й Бомбеєм через Суецький канал. „Монголія“ був кращий пароплав Східньої Компанії, який завжди йшов швидче встановленої для нього норми в десять миль за годину між Бріндізі й Суецом і 9,53 милі між Суецом і Бомбеєм.
На березі, серед великого натовпу тубольців та иншого люду зі всіх країн світа, прохожувались дві постаті й нетерпляче вдивлялись в далечінь, звідки мала прийти „Монголія“.
Один з цих людців був агент англійського консульства в Суеці, другий невеличого зросту, сухорлявий, з бистрими очима, вертлявий — агент поліції. Звали його Фікс. Це був один з тих поліцейських агентів, що їх було розіслано по всіх портах після відомої крадіжки в банку. — Фіксу було доручено пильно слідкувати за всіма пасажирами, що їхали через Суец. Коли-б хтось здався йому підозрілим, він мав стежити за ним і очікувати наказу про арешт.
За два дні до того Фікс одержав від директора поліції прикмети крадіжника, тоб-то того добре одягненого джентльмена, якого бачили в день крадіжки в залі банку.
— Так ви кажете, пане консуле, — перепитував він в десятий раз, — що пароплав не може спізнитись?
— Ні, пане Фіксе, по депешах вчора він був на широті Порт-Саїда. Сто шістьдесят кілометрів канала для такого ходуна, як „Монголія“ нічого не значать. Кажу вам, — „Монголія“ постійно отримує від уряду премію в двадцять п'ять фунтів за економію двадцяти чотирьох годин.
— Пароплав іде просто з Бріндізі?
— Так. Він вийшов в суботу о пятій годині увечері. Будьте певні — не спізниться. Але от я не розумію, як ви знайдете злодія, як би й справді він був на „Монголії“.
— Цих людей, пане консуле, не стільки пізнають, скільки нюхом чують. Треба мати нюх. Я в своєму житті багато вже арештовував таких джентльменів, і, коли тільки крадіжник є на пароплаві, то вже він не вислизне з моїх рук.
— Бажаю вам успіху, пане Фіксе. Крадіжка надзвичайна.
— Артистична! — з запалом підхопив агент. — Пятьдесят п'ять тисяч фунтів! Такі крадіжки бувають не часто. Злодії помітно дрібнішають і порода Шепардів виводиться. Тепер дають себе скарати за кілька мізерних шілінгів.
— А все таки трудне це діло. Зважаючи на описи, злодій цілком скидається на чесну людину.
— Злодії високої марки, — авторітетно одповів Фікс, — завсігди нагадують чесних людей. Людям з підозрілим обличчям тільки й зостається бути чесними людьми, бо инакше їх враз заарештують. Через те дуже уважно треба приглядатись до чесних обличчь. Я згожуюсь, робота ця важка, це вже не ремесло, а артизм, мистецтво!
Беріг все більше став оживать. Матроси ріжних націй, купці, фактори, артільщики, фелахи з'являлись цілими натовпами.
Погода була ясна, не холодна. Подимав східний вітер. Під блідим промінням сонця вирисовувались над містом мінарети. На південь тягся беріг до Суецької гавані. На легких хвилях Червоного моря носились рибацькі та каботажні кораблики. Де-котрі з них нагадували стародавні галєри.
Фікс проходив поміж натовпом і наметаним оком сищика швидко й пронизливо оглядав той натовп. Вдарило десять з половиною годин.
— Чи прийде ж той пароплав коли? — нервово запитав Фікс, слухаючи дзвін портового годинника.
— Тепер він уже близько, — відповів консул.
— А як довго він стоятиме в Суеці?
— Чотирі години. Йому треба взяти запас вугілля, бо до Адену 1310 миль.
— А з Суецу він просто піде до Бомбею?
— Так.
— Коли злодій на цьому пароплаві, — міркував Фікс, — то він повинен зійти на беріг, аби иншими шляхами добратись до французьких, чи голандських колоній. В Англійській Індії він не може почувати себе безпешно. Коли-ж він задумав перебратись до Нового Світу, то дорога через Індію більш безпечна, ніж через Атлантичний океан.
Довго міркувати не довелось. Загув свисток і між берегами каналу виплив величезний тулуб „Монголії“. Рівно в одинадцять годин пароплав став на рейді й кілька човнів з пасажирами відплило до берега.
Фікс дуже уважно оглядав всих пасажирів, які виходили на беріг.
В цей час підійшов до його якийсь европеєць і держучи в руках пашпорта, на якому, видимо, хотів поставити британську візу, в ввічливій формі запитав, де йому знайти канцелярію консула.
Фікс інстинктивно взяв з рук пашпорта й швидко пробіг очима прикмети. З несподіванки він аж затрусився. Прикмети всі цілком відповідали тим, які він одержав з Лондона від директора поліції.
— Це ж ваш пашпорт? — спитав він пасажира.
— Ні, це пашпорт мого пана.
— А де-ж ваш пан?
— Та зостався на пароплаві.
— Бачите, — почав спокійніще Фікс, — необхідно йому особисто бути в бюро.
— Де ж те бюро?
— Там, на розі площі, — промовив Фікс, показуючи на будинок, який був од їх за кроків двісті.
— Необхідно особисто йти панові?
— Неодмінно.
— Ну, то я піду за паном.
І, вклонившись Фіксу, він побіг назад на пароплав.