Звільнення Києва від облоги печенігів

Звільнення Києва від облоги печенігів

Прийшли печеніги вперше на Руську землю, а Святослав був саме в Переяславі. І зачинилася Ольга у городі Києві з онуками своїми - Ярополком, і Олегом, і Володимиром. І обступили печеніги город силою великою, незліченним числом довкола города, - і не можна було із города вибратись, ні вісті послати. І знемагали люди від голоду і спраги. Зібравшись, люди тієї сторони Дніпра в човнах стояли на тому березі, і не можна було ввійти до Києва жодному з них, ані із города - до них.

І засумували люди в городі, і сказали:

- Чи нема когось, хто зміг би дістатися на той бік і сказати їм: якщо не підступите на ранок під город, - здамося печенігам. І сказав один хлопець:

- Я проберусь. І кажуть йому:

-Іди!

Він же вийшов із города з уздечкою і никав поміж печенігами, питаючи:

- Чи ніхто не бачив коня?

Бо він умів по-печенізькому, і його приймали за свого.

А як наблизився до річки, розглянувшись, кинувся у Дніпро, і побрів. Печеніги ж, побачивши, кинулися за ним, стріляючи в нього, і не могли йому нічого зробити.

Ті ж, що побачили з протилежного боку, приїхали в човні назустріч йому і взяли його в човен, і перевезли його до дружини. І сказав їм:

- Якщо не підступите завтра рано під город, люди хочуть здаватися печенігам.

Сказав тоді воєвода їм на ім'я Претич:

- Підступимо завтра в човнах і, забравши княгиню й княжат, домчимо на цей бік. Коли ж цього не зробимо, - нас має згубити Святослав.

А на завтра сіли вони вдосвіта в човни і голосно затрубили, і люди в городі зняли галас. Печеніги ж, думаючи, що князь прийшов, побігли врозтіч від города.

І спустилася Ольга з онуками і з людьми до човнів. Бачачи це, князь печенізький вернувся один до воєводи Претича і спитав:

- Хто це прийшов? І той сказав йому:

- Люди з того берега.

І спитав князь печенізький:

- А ти, бува, не князь? Він же сказав:

- Я муж його і прийшов як попередня сторожа, а слідом за мною йде численне військо з князем.

А це він сказав, щоб налякати їх. Тоді каже князь печенізький Претичу:

- Буть-мені другом. Він же йому:

- Так і вчиню.

І подали вони один одному руки, і дав печенізький князь Претичу коня, шаблю, стріли; він же дав йому кольчугу, щита і меча. І відступили печеніги від города, і не можна було коня напоїти: на Либеді - печеніги.

І послали кияни до Святослава сказати:

- Ти, княже, чужої землі шукаєш і стережеш її, а свою покинув: нас мало не взяли печеніги; - і матір твою, і дітей твоїх. Коли не прийдеш і не оборониш нас, то візьмуть-таки нас. Хіба тобі не шкода отчини своєї, і матері, що вже стара, і дітей своїх?

Це почувши, Святослав швидко сів на коней з дружиною своєю і прибув до Києва, і цілував матір свою, і дітей своїх, і співчував у зв'язку з накоєним печенігами. І зібрав дружинників, і прогнав печенігів у поле, і настав мир.