Перейти до вмісту

Зелена туга

Матеріал з Вікіджерел
Зелена туга
автор: Микола Хвильовий


І


Напередодні злив
сумніву голубого
на кучері весни
я голову
кладу.
Хто не погас на зоряну дорогу,
а каравели дум
в пустелю не веде?
Ах, пам'ятаю я — повстання на Вкраїні,
заграви, дзвін пожеж
на барикади,— крик,
тривожні ночі,
степ, такий, як ночі, синій,
і армії на Крим.
Та все це промайнуло,
і поклик не сурмить.
І чую я,
як десь скиглить минуле: Амінь!
І чую я...
а серце стогне в тузі,
ах, що цей, що цей сум?
Це спогадів мара...
Я бачив, як лосунь підстрелений
у лузі весною умирає...
Я знаю його біль!
Напередодні злив с
умніву голубого
я б з місцем пішов
в заулки сірих хмар,
де на мільйони гін
заблакитнів горохом
і снить Волосожар.

Але та путь далека...
І завжди я в журбі
похмурий на путях,
а навкруги мене —
кублиться-б'ється мряка
і шмаття від життя.
Але та путь далека...
І темна-темна ніч,
і спогад, як лелека
в забутому маєткові
самотній заблукавсь.





II


Секунди, дні і роки,
а з ними і віки
у вічі вічності глибокі
задивились.
Скоро прийде квітень.
Зелений кінь
в імлі рожевій забасує,
і золоті коштовні вила
положе сонце на стіжки.
Що ж я?
Я тихий, як озерна заводь.
І на журби моєї танки
скоро буря не підведе руки.. .
..Із персі свій огонь — о люба,
о коханко! у мозок кинь!





III


На Сумській
запаштетився
гул.
На Московській
регіт.
А край міста
стогін,
і я, колишній регент стою без дороги.
І знаю я тепер,
— о Валер'яне, о Михайле!
чого зажурні ви
напередодні квітня —
дороги зацвіли
1 в туманах зів'яли,
як стоси листя восени досвітні.
І не присняться мені
оті пахучі ночі,
криваві і святі,
орлині, як орли.
А може... може,
так — розірвана
на клоччя майбутнього мета?
І бачу я — конають
і вагранки
на степових полотнах гін. .
..Із персі свій огонь
— о люба, о коханко! —
у мозок
кинь!





IV


Моя люба любовнице!
Підійми моєї творчості дух,
положи у мої груди сонце,
заголи свої перса на мить!
Слухай — шумує!
Слухай — гримить!
Повінь прорвала греблю,
біля млина.
Цілуй скаженіше!
На божевілля! (На божевілля!)... .
..За шелюгою
в заснулий вечір
пливе весна.
За нею вітер, за нею гуси —
увесь вирій.
Коханко люба!
У тьмяній тузі умру!
Моя люба любовннце!
Підійми моєї творчості дух,
положи у мої груди сонце,
заголи свої перса на мить!
Контрреволюція!
Контрреволюція!
Контрреволюція!
Товаришу!
Товаришу крицевий!
Це ж я крізь мур важкий
вселюдської скорботи
в ставах прийдешнього очима поринув.
Не кожний соколить,
не кожний в нетрях броде,
а я у нетрі йду за золотом життя.
Куди звернувся я?
Дощі! Дощі і мряка!
Куди дивлюся я?
— Запорошило.
— Ніч!
Крізь хуртовини
рев,
далекий дзвін на сполох,
дзвонар рятує десь,
а дзвони замело.
Куди звернувся я?
Дощі! Дощі! І мряка!
І хмарний (цей) заспів
самотньо закує:
в «Шляхах мистецтва» він
(о любий мій Коряче!) —
як в серце моє «неп».
Контрреволюція!
Контрреволюція!
Контрреволюція! . •
Ах, Володимире —
мій друже слобожанський
і ти, непевних дум —
«Володька в галіфе»!
В жовтневих снах
я був під шепіт моєї казки
(— новій Вкраїні ти — червіньковий Орфей!).
І снилось мені так:
парує з луків кров'ю,
а луки — не степи,
не пчілка на устах,
і чуємо (не ми!):
шумує хмелем гомін
і кличе до повстань.
Волошки і пішли
в місто,
(так дикі кози) —
а місто —
з піхви мечі!
Вже й цербер на шляху.
А далі — в далях дим!..
Гармати!..
Комуністи!..
І над землею - гул!
І ще приснився сон
в Дружківці (там заводи):
ходив я на Дінець
в перепелиний день.
А потім вечір був —
співав мені про межі,
а сонце за лісами
сизіло на шляху...
І от в житах запахло,
запахло бур'янами,
а може, й чебрецем —
не знаю! не скажу!
А-потім по кварталах
посунулись комахи...
Комахи?— Я не знаю!
А по ярках — огні.
Запахло бур'янами...
Широкий степ — на гони...
Над вітром вечір — гони...
А по ярках — огні.
Шахтарські? Я не знаю!
Заводи? Я не знаю!
...І раптом я прокинувсь:
димів квітневий ранок,
а на душі — журба.





VI


Секунди, дні і роки,
а з ними і віки
у вічі вічності глибокі
задивились.

І от по вулиці міській
проходжу знову я.
На бані ратуші
сковзається проміння
і нюхає кремезний брук;
гаражні пахощі моторів.
Затротуарилось повітря...
На Благовіщенський базар
поспішно кошики прямують,
на розі газетярі
«Селправду» й «Вісті» продають.
І скринька з цигарками
заплуталась між ніг.
А ввечері на «Тоску»,
щоб знову було тоскно...
А може, й на Московську, 20,
кубло поетів.
А уночі додому...
Коли іду додому
...чи ліхтарів зітхання...
Та тільки, мабуть,
люди з голодної губернії...
А може, і під'їзди
в розпуці завивають...
і холодніє час.

І сняться мені
вокзали, ешелони,
загони і шляхи —
червінькові шляхи.
Кіннота в бур'янах,
і чебрецеві гони, і
оксамити трав
задумливих могил.

  • * *

Співає тиша десь,
квітніє у просторах,
у мертвій шахті я —
затоплена вона,
а потім дзвін-удар,
і от гудуть мотори —
то по Вкраїні йде
електрики весна.
А потім знову кокс,
і рейки, й вагонетки,
вузькоколійки дух
(як у Карпатах сніг).
-А на світанку хрест,
розіп'ятий на нетрі,
і за горбами смерть,
й осіннії пісні.
Невже було це так?
А може, то примара?
Не знаю! Не скажу!
І пахне бур'янами,
а може, й чебрецем...
а по ярках —огні!
..огні…
...огні…