Змієві сліди

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Про текст
Назва: Змієві сліди
Записано в: у с. Маркусовій Олександрівського пов. Катеринославської губ.
Дата запису: у кінці XIX ст.
Записувач:
Записано від: від Д. Бута
Жанр: легенда
Опубліковано в: Савур-могила. Легенди і перекази Нижньої Наддніпрянщини / Упоряд. і авт. приміт. В. А. Чабаненко. — К.: Дніпро, 1990
[[Зображення:|180px]]


Татарські степи колись були од Синього моря та аж туди, за запорозьку границю — майже без малу не до Лубен. Там і досі є межа, і буде вона, поки світ сонця. Я бачив ту межу своїми очима.

Їздили ми колись у Полтавську губернію. Поминувши слободи Пироги, Жуки й пана Замулу, дивимось — коли поперек дороги насип із хату заввишки, а задля проїзду прокопано ворота. Насип цей видно скрізь, скільки очима зведеш — аж до Азовського моря... Оце вам і межа татарська. З того насипу, видно, татари колись і кріпості робили: скрізь покопано. Бог його зна, як воно по книгах, а в нас розказують, що рівчак і насип виорано змієм. Там як роздивитися, то чисто тобі рілля, тільки велика. Видно, де чересло різало і як поличка одвертала скибу.

Давно, кажуть, ще зараз після Христового народження, жили там люди такі, може, як оце й ми, хрещені. А між ними Кузьма й Дем'ян. Поселився в тій землі змій, і став він людей пожирать. Жер, жер, собача личина, а далі вже дійшла черга й до Кузька та Дем'янка. А вони були козаки сильні, та ще й ковалі. Заперлись вони дванадцятьма дверима в кузні і давай кувать плуга на нього. Викували плуг такий, що його зворушить з місця пар сорок волів.

Приліз змій; давай добираться до них, давай лизать ті двері. Як пролизав останні двері, так і сунувся до них... Дужі були Кузько та Дем'янко, взялися за того змія: один держить за язик, а другий гатить вершлягом по голові. От як упоштували гаразд, давай змій проситися.

— Пустіть,— каже,— братця! Половину царства дам...

— Добре,— кажуть.— Тільки давай попереду перемежуємо царство.

Взяли тоді накинули йому на шию залізний ретязь, запрягли в плуг і давай орать. Один іде за плугатаря, а другий збоку потягає вершлягом, бо ціпом його, клятого, не дошкулиш... Оре змій, аж очі рогом лізуть, аж вогнем із нього палить. Дійшли до моря. Змій тоді — у воду і давай пить згарячу. Пив, пив та й лопнув! Тоді як полізли з нього гадюки, ящірки, черепахи, жаби...

Ту ріллю і тепер не перейдеш: улучай у ворота. Таке-то було колись!.. Отож від того часу й гадюки, ящірки, черепахи та жаби повелись. А Кузьма з Дем'яном присвятилися, їх і тепер почитують у церквах.

Ця робота перебуває у суспільному надбанні згідно зі статтею 10 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права» де зазначається, що не є об'єктом авторського права:

  • твори народної творчості (фольклор);
  • видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;
  • розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).