Зоря/1894/10

Матеріал з Вікіджерел
< Зоря‎ | 1894
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рік XV
Число 10
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

сторінка

сторінка

сторінка

сторінка

сторінка

сторінка

сторінка

сторінка

сторінка

сторінка

сторінка

сторінка

сторінка

сторінка

сторінка

Поема Т. Гр. Шевченка* съ переднимъ словомъ и замѣтками М. Драгоманова. Женева, 1885.

 5. Поезіѣ Т. Гр. Шевченка*. Женева, 1890.

 Въ Женевѣ выдавъ Драгомановъ* ще популярни̂ брошуры: „Про богатство та бѣдно̂сть“ (по-украиньски й побѣлоруски), „Про хлѣборобство“, „Про те, якъ земля подѣлена“, „Про те, якъ земля наша стала не наша“.

Б. Важнѣйши̂ статьѣ и творы въ мовѣ россійско̂й.

 1. Малороссія въ ея словесности. („Вѣстникъ Европы“. 1870; іюнь).

 2. Восточная политика Германіи и обрусеніе. („Вѣстникъ Европы“. 1872; февраль — май).

 3. Русскіе въ Галиціи. („Вѣстникъ Европы“. 1873; январь и февраль).[1]

 4. Литературное движеніе въ Галиціи. („Вѣстникъ Европы“. 1873; сентябрь и октябрь).

 5. Максимовичъ*, его литературное и общественное значеніе. („Вѣстникъ Европы“. 1874; мартъ).

 6. Отголосокъ рыцарской поэзіи въ русскихъ народныхъ пѣсняхъ. („Записки“ Киѣвского во̂ддѣлу ґеоґрафичного товариства. 1874).

 7. Борьба за духовную власть и свободу совѣсти въ западной Европѣ въ XVI—XVII. ст. („Отечественныя Записки“. 1875; февраль и мартъ).

 8. Письмо Украинца* въ редакцію „Друга". („Другъ“. Льво̂въ, 1875; стор. 265—270). — Второе письмо Украинца* въ редакцію „Друга“. (ibid. 1870; стор. 77—80). — Третье письмо Украинца* въ редакцію „Друга“. (ibid., стор. 201—222).

 9. Новокельтское и провансальское движеніе во Франціи. („Вѣстникъ Европы“. 1875; августъ и сентябрь).

 10. Чистое дѣло требуетъ чистыхъ средствъ. („Молва“. С.-Петербургъ, 1876).

 11. По вопросу о малорусской литературѣ. Вѣна, 1876.

 12. Турки внутренніе и внѣшніе. Письмо къ издателю „Новаго Времени“. Женева, 1876.

 13. Историческая Польша и великорусская демократія. Женева, 1882.[2]

 14. Вольный союзъ — вільна спілка. Опытъ украинской политико-соціальной программы. Сводъ и объясненія М. Драгоманова*. Женева, 1884.

 15. Земство и мѣстный элементъ въ народномъ образованіи. („С.-Петербургскія Вѣдомости“. 1886; № 93).

 16. Либерализмъ и земство въ Россіи. (Отдѣльный оттискъ изъ 1-го N-ра „Свободной Россіи“). Женева, 1889.

 Методу писаня Драгоманового* проявляють такожь деяки̂ статьѣ литературни̂ етноґраФични̂, надруковани̂ въ „Кіевско̂й Старинѣ“ П. Кузьмичевскимъ*. Ось и они:


  1. Сю статью въ руско-украиньско̂мъ перекладѣ надрукованор. 1874. у Льво̂вско̂й „Правдѣ“ п. з. „Русины въ Галичинѣ“, стор. 36.80. 129. 182. 224. 273. 316. 357. 393.
  2. Про сей тво̂ръ Драгоманова* пише И. Франко* ось-що: „Найважнѣйшою зъ тыхъ єго праць (друкованыхъ у Женевѣ) є „Историческая Польша и великорусская демократія“ — майстерна анализа помилокъ, у яки̂ попадали найталановитѣйши̂ политики та публицисты польськи̂ й россійськи̂, стоячи на становищи т. зв. державныхъ народностѣвъ и иґноруючи недержавни̂, плебейськи̂. Праця та друкована була первѣсно въ выдавано̂й у Женевѣ либерально̂й россійсько̂й газетѣ „Вольное слово“, котрого Драгомановъ* опо̂сля ставъ редакторомъ и въ котро̂мъ помѣстивъ богато статей про россійськи̂ и украинськи̂ справы". („Житє і Слово“. I., стор. 151).

|style="padding-right:10px; padding-left:10px; border-right:none; border-left:none;"|

 1. Старѣйшія русскія драматическія сцены. („Кіевская Старина“, томъ XIII; стор 371—407).

 2. Турецкіе анекдоты въ украинской народной словесности. (ibid., т. XIV; стор. 209—236; 445—466).

 3. Малороссійскія пѣсни объ освобожденіи крестьянъ. (ibid., т. XVII; стор. 412-438; 626-649).

 4. Шолудивый Буняка* въ украинскихъ народныхъ сказаніяхъ. (ibid., т. XVIII; стор. 676—713; — т. XIX; стор. 233—276).

 Тутъ годить ся запримѣтити, що россійска цензура заборонила редакціи „Кіевскои Старины“ друкувати статьѣ емиґранто̂въ. Ґенеза сеи забороны ось-яка: Лебединцеви*, редакторови сего журнала, приславъ Драгомановъ* р. 1883. (по̂дъ криптонимомъ М. Т—овъ*) перекладъ статьѣ Cosquin-а* про „ґенезу европейскихъ казокъ“ (зробленый єго жо̂нкою) зъ додаткомъ огляду працѣ надъ казками на Украинѣ. Та отъ, Лебединцевъ*, котрому Киѣвска жандармерія докоряла за напечатанє статьѣ другого емиґранта украиньского, обернувъ ся до ґенералъ-ґубернатора Дрентелена* за дозволомъ, печатати статью. Дрентеленъ одо̂славъ Лебединцева* до министра внутрѣшнихъ справъ, ґр. Дм. Толстого*, — и той не то̂лько не дозволивъ друкувати статьѣ М. Т—ова (М. Драгоманова)*, але навѣть строго заборонивъ всѣмъ журналамъ печатати яки̂-бъ то не були працѣ емиґранто̂въ. Зъ того часу всяке сотрудництво Драгоманова* въ россійскихъ журналахъ мусѣло перестати, — навѣть по сюжетамъ археольогично-етноґрафичнымъ.[1]

 Драгомановъ* выдавъ такожь деяки̂ россійски̂ статьѣ иншихъ письменнико̂въ зо̂ своимъ переднимъ словомъ, а подекуды й зъ примѣтками. Сюды належать:

 1. Письмо В. Г. Бѣлинскаго* къ Н. В. Гоголю* съ предисловіемъ М. Драгоманова*. (Изданіе редакціи украинскаго сборника „Громада“). Женева, 1880.

 2. Письмо Н. И. Костомарова* къ издателю „Колокола". Съ предисловіемъ М. Драгоманова*. („Изданіе „Громады“). Женева, 1885.

 3. Письмо К. Дм. Кавелина* и Ив. С. Тургенева* къ Ал. Ив. Герцену*. Съ объяснительными примѣчаніями М. Драгоманова. Женева, 1892.

 Въ „Кіевской Старинѣ“ (томъ V., 1883. р.) надруковано листы Тараса Шевченка*, писани̂ до Бронислава* Залєского р. 1853—1857. То̂ листы передавъ редакціи М. Т—овъ (Драгомановъ)*.

Zoria.1894.10.231.symbol.png


[Конець.]
Цимбали.

 До типу „Гусел-псалтиря“ належать і покревні з їми цимбали, струмент старинний, занесений певне зі Сходу.

 По історичнїх розвідках цимбали були ще у XVI. віцї описані в Европі під назвою Psalterium , яко струмент трикутний з натягненими на йому 13 бунтами струн по части мідяних, по части сталевих; по тих струнах грали, вдаряючи деревляними колотушками. Бунтами струн звуть ся рядки струн по парі, по три і більше, строєних в один тон, нестотно як на фортепянї, де на кожен тон проти одного молоточка натягнено по три струнї. Здавна колись струни на

сторінка

цимбалах натягали ся по одній для кожного тона, але по часї, і то від давна вже, начіплювано їх по дві, по три. Стрій їх первістно був діятонїчний, а далї став хроматичний. Протяг тону був спершу у три октави, а потім в чотири. Деревляними молоточками або колотушками цимбалїстий бє по всїх струнах бунта, через се forte на цимбалах — дуже різке. Струмент цей незугарний до тонкого виразу гри, уживаєть ся переважно для супроводу других струментів при танцях: скрипки, баса. Інколи, щоб осягти тихої гри на цимбалах, обтягують один кінець молотків сукном або повстю.

 В Европі і Нїмеччинї цимбали не вживають ся вже від 50-х років. Але й доси вони ще широко вживають ся в Угорщині у Мадярів та в Волощинї. В Українї і Галичинї вони те-ж розповсюджені. По піснях народнїх дуже часто згадують ся цимбали в сполученню з скрипками; це є найлюбиміща комбінация струментів, широко звістна „троїста музика“, котру становлять: скрипка, бас та цимбали, однаково уживають ся на бесїдах, весїллях, як в Українї, так і в Галичинї, Покуттї, Коломийщинї, Станїславщинї.

Ой, чия-ж то родина
Кругом дїжи ходила,
З скрипками, з цимбалами,
З молодими боярами? [Чубинський*].
Коби скрипки́, цимбали,
То-б і ніжки скакали. [Закревський*].


|style="padding-right:10px; padding-left:10px; border-right:none; border-left:none;"|

поверх менчоі кобилки, спускаєть ся і припускаєть ся через вирізи довшої кобилки, а сусїдний бунт з довшої кобилки припускаєть ся навпаки у вирізи менчої кобилки. Такий розполіг бунтів струн навперемінки зроблено навмисне, щоб зручнїще було грати, бючи молоточками по верхах бунтів, біля кобилок.

Кобилка з вирізами
Но 9. Кобилка з вирізами.

 Струни до цимбал беруть з тонкого мідяного дрота. Одним краєм струни зачіплені петельками за залїзні шпе́ники, а другим краєм накручені на залїзні кілки. Ключем до кілків струни натягають ся до певної високости.

 Цимбали мають 12 бунтів струн, в кожному бунтї по 5 струн, виключаючи крайнього у низу, що́ має 2 або 3 струни.

 Струни кожнього бунта, що́ лежать поверх середньої [малої] кобилки дають інтервал квінти [32] по обидва боки кобилки, то-б то одна й та-ж струна підперта кобилкою в такій точцї її довжини, що́ дає від обох половин струни інтервал квінти. Струни-ж, що́ лежать поверх крайньої [довшої кобилки], а припущені крізь вирізи менчої, звучать на всьому протягу незмінно.

|}

Стрій кантів
Стрій басів


Селянські самотуж роблені цимбали
Но 8. Селянські самотуж роблені цимбали.

До дому йду, як бджола гуду,
А за мною молодою, сім кіп хлопцїв чередою
В цимбалоньки тнуть, тнуть, тнуть!

 На цимбалах грають сидючи; цимбалїстий кладе їх собі на колїна і молоточками вибива по струнах. Але незалежно від сього цимбалїстий навішує цимбали собі на шию через довгий ремінь і гра на їх стоячи, навіть ходячи [як от на весїллях]. Це ще підбільшує голос цимбалів.

Молоточки, що ними по струнах бють
Молоточки, що ними по струнах бють.

 Сучасні цимбали на Вкраїнї уявляють з себе плоскуватий ящик тетверти 4-ри з лишкою завдовжки, четверти 1+12 завширшки, пальцїв 4 завдовжки трапезовидної форми. Цимбали нагадують гусли, бо і тутечки в ящик вроблена голосна дошка, з двома прорізаними голосниками. На поверху голосної дошки прибиті дві ажурні кобилки з вирізами. Поверх вирізів протягнений дріт. Одна кобилка менча [st], [у 5 вирізів] лежить уміщена в поперек голосної дошки, між обома голосниками; друга кобилка [Б], довша [у 6 вирізів], лежить паралєльно правому́ бокови цимбал коло кілків. Струни натягнені лежать не в одній площині: один бунт, що́ лежить

 Всїх тонів на цимбалах 18: 12 тонів від 6-ти бунтів, що́ лежать поверх короткої кобилки, і 6 тонів від 6-ти бунтів, що́ лежать поверх довшої кобилки.

 Стрій цимбалів діаятонїчний, лише в строї тому декотрі тони не сходять ся у звукови з темперованими тонами фортепяну, до якого відповідно тони цимбалів і визначені:


Стрій цимбал


 Це є звукоряд, у якому вистроєні цимбали.

 Шість тонів з лївого боку від краю, це так звані „канти“ [chanterelles], відповідаючі при́стрункам на кобзі, торбанї. На їх вибивають мельодию.


Стрій кантів


 12 тонів між двома кобилками це суть баси.


Стрій басів


 6 кантів лежать з лівого боку, межи шпе́никами, де струни начіплюють ся, а середною, поперечньою кобилкою.

сторінка

 12 басів [лїчучи з гори до долу] лежать в серединї цимбалів, межи обома кобилками, поперечньою й боковою.

 Розполог басових струн на цимбалах ось який:


Розполог басових струн на цимбалах


 Бунт Sol♭ лежить поверх менчої поперечньої кобилки і спускаєть ся у вирізи бокової кобилки.

 Бунт Si♭ лежить поверх бокової більшої кобилки і спускаєть ся у вирізи поперечньої кобилки.

 Бунт fa лежить поверх менчої поперечньої кобилки і спускаеть ся у вирізи бокової.

 Бунт la♭ лежить поверх бокової, більшої кобилки і спускаєть ся у вирізи поперечньої і т. д. навперемінки.

 Останній бас re♭ натягнений самостійно [з 2—3 струн] оминає обидві кобилки.

 1893 р. Боян.*

Zoria.1894.10.233.symbol.png


Перешкоди суспільно-економічного ладу на Українї.
Після оповідань Івана Левіцького-Нечуя*.

 В оповіданнях І. С. Левіцького-Нечуя*, у яких він обмальовує взагалі життє на Вкраїнї, звертають на себе увагу між иншим і думки сего письменника про суспільно-економічний побут українського народу. Оцї саме думки надають особливу вагу Його творам.

 Нечуй-Левіцький* в українськім письменстві повів пе́ред справжньому виявленню людського життя, пишучи не про окремні тільки пригоди людські, а з'ясовуючи й причини, через які складають ся сї причини. Оповідаючи про справи тих чи инших своїх героїв, сей наш письменник бере їх з усїма найголовнїйшими відносинами до життя, показує читачам живих людий серед великої купи людських потреб, бажань певних і химерних, серед найчастїйше тяжких обставин, збудованих людською темнотою, млявостю та тією кривдою, яка здавна нївечить суспільний лад на Українї.

 В більшій частинї своїх численних оповідань Левіцький-Нечуй* доводить, яке то велике лихо терплять наші селяни через злиденний економічний побут. Недостача землї, тяжка робота на чужому полї, примушує парубка в оповіданнї „Пропащі“ покинути убогу дївчину, яку він любить; через ту-ж причину убога мати віддає дочку за богатого вдівця, і всї оцї несчасливі люди карають ся увесь свій вік, пропадаючи через помилку від їх убожества.

 Яку важливу річ має забеспечений свій хліб для хазяїна-хлїбороба, виявляє Левіцький-Нечуй* в оповіданнї „Дві Московки“, малюючи молодого хазяїнового Василя більше всего бажаючим своєї ниви та свого плуга волів. Оця своя нива та справне господарство ввижали ся непорушеному салдатчиною Василеви і в день і в ночі. Через те, що сего не було, довело ся Василевій жінцї Ганнї, як знову взяли Василя до війська, зазнати великого лиха від бідности, невчасно зостарітись, пробуваючи інодї без хлїба, без соли, у непривітній, убогій хатї.

 Найвиразнїйше тяжкий економічний побут селян малює Левіцький-Нечуй* в своїй повісти „Микола Джеря“. Тут рядом з економічною кривдою з'ясовуєть ся кривда суспільна, яку зазнали селяни за часи кріпацтва. Великим тягарем лежала панщина на людях скрізь в нашому краї, а в правобічній Українї, долю котрої висловлює Левіцький-Нечуй*, жило ся людям за кріпацтва мабуть найгірше, бо в тій стороні орудували горді та пишні польські пани. А в тих панів не було нїяких звязків з нашим народом, бо вони були зовсїм чужі,

|style="padding-right:10px; padding-left:10px; border-right:none; border-left:none;"|

цурали ся людий і тільки тяжко прикручували їх задля своєї користи, а до того ще й нехтували ними, наче як і не людьми. Не сила була людям видержувати ту панщину з згінними днями в жнива, коли сипав ся на нивах людський хлїб, з прядіннєм на панів зимою, з годівлею своїм загорьованим хлїбом панських качок, — не сила була видержувати цї й инші тягарі: то не прибиті думками й волею люди змагали ся проти таких порядків; їх били різками прилюдно, а коли вони не втихомирювались, то й лоби забривали. Треба було без вісти тїкати від таких обставин і люди тїкали всякими шляхами з рідного краю. Найблизчі з цих шляхів вели на сахарні заводи в Стеблеві то що. Тут посесори заводів приймали на роботу задля своєї користи всяких людий, не питаючи пашпортів, а повітовий уряд не перешкоджував цьому, бо брав за це з посесорів добрий скуп. Посесори тим часом важку працю людську обертали в свої кишенї, нї трохи не дбаючи про добробут робітників. І тут тяжко жило ся людям, і звідсїль вони, перебивши ся який час, мусїли утїкати. З сахарень вели шляхи в широкі херсонські степи та в вільну Бесарабію. Все це зазнав і Микола Джеря, приневолений покинути в своїй Вербівцї стару матїр, жінку і малую дитину, щоб визволити свою голову... В Бесарабії жило ся людям вже зовсїм інакше, наче в другому царстві. Купами збирались тут утїкаючі з усяких сторін, а найбільше з правобічної України, знаходячи тут добрий заробіток, найчастїйше в рибальских ватагах. Микола Джеря в добрий час показав сюди шлях своїм Вербівцям. Від лихого пана втїкло сюди багато його земляків, і над Днїстровим лиманом в Акерманщинї через який час з'явила ся невеличка слобідка „Вербівочка“... А про те, як вийшла воля, то нї завзятий Джеря, нї инші земляки його не всидїли тут в нових своїх хатах, в просторій сторонї, а повернули ся в тїсноту до родини.

 Взагалї невеселу картину людського життя розвертає перед нами Левіцький-Нечуй*, коли доводить ся йому торкатись суспільно-економічного побуту в добре знаємих йому селах над Росю та Раставицею... От і в повісти „Бурлачка“ виявляє наш письменник цю сумну картину. Гарні хазяїни Паляники через велику з’їжу з дрібними дїтьми та через те, що гроший треба було на податї, мусїли наняти старшу дочку свою Василину до пана, а пан занапастив молодий вік дївочий, і стала Василина бурлачкою. В цїй прехорошій повісти так само, як і в „Миколї Джері“ з'ясовують ся загальні перешкоди суспільно-економічного добробуту на правобічній Українї. Великі перешкоди ідуть там від панів та жидів. Пани дбають тільки про те, щоб весело вік прожити, солодко їсти та в дорогу одежу вбиратись, а людий, людську працю пани ті мають тільки за спосіб здобути для себе все те. Малює в цій повісти наш письменник, яку деморалїзацию в села несуть панські двори, яке гидке неморальне життє панське, як нївечать ся люди, закинуті лихою долею на службу до панів. Рядом з панською віковою кривдою з'ясовують ся в цїй повісти і перешкоди від лихих жидів. Тут уже инша кривда. Спочатку панські попихачі, якими нехтують і пани, і селяни, жиди уміють покористувати ся всїм, чим слабують чужі їм люди; таким способом вбирають ся в силу і беруть верх над тими, кому вони попереду служили. Натерпівшись лиха, а потім ставши самостійними хазяїнами, жиди немилосердно відплачують за попередню зневагу. Найдотепнїйші та найхитрійші з їх, осївшись на панських добрах, насїдають на селян ще важче, як пани, бо їм допомагає обкручувати людий багато других не таких проворних їх побратимів, а в тих єсть свої, ще менші помічники, які сидять в корчмах, або торгують всїм, чим доведеть ся. Вся сторона оповита такою павутиною, і не має змоги вирвати ся з неї людям, наче з тенет.

 В своїх оповіданнях так само як і в инших своїх писаннях Левіцький-Нечуй* доводить, що суспільно-економічні справи нашого народу можуть улагодити ся тільки на нашім национальнім ґрунтї. Ще в першій своїй просторій повісти Левіцький-Нечуй* виясняв, яку шкоду робить нашій громадї культурна мішанина серед нашої інтелїґенциї, а найголовнїйше останки давньої польської шляхетчини і сьвіжа течія московського гасительства усякої вільної мисли. Тільки щирий демократизм, як виразно доводить автор в цїй повісти, виведе нашу інтелїґенцию на рівний шлях. — Через те, що цей шлях

сторінка

сторінка

сторінка

сторінка

сторінка

сторінка

сторінка

  1. Письмо Драгоманова* до Ом. Огоновского