зочити

зочити

Зо́чити, чу, чиш, гл. Увидѣть. На що ж і очі в лобі, коли не зочити кого треба. МВ. (О. 1862. III. 56, 35).

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924

Зо́чити, чу, чиш, гл. Увидеть. На що ж і очі в лобі, коли не зочити кого треба. МВ. (О. 1862. III. 56, 35).

Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28