Зрада дівчині

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зрада дівчині
автор Вольвач Марія Степанівна
Опубл.: 1889. Джерело: друковане видання  Wikipedia-logo.png Стаття в Вікіпедії 

ЗРАДА ДІВЧИНІ

Жіноче серце! Чи ти слід студений,

Чи запашний, чудовий цвіт весни?

Чи світило місяця? Огонь страшенний,

Що нищить все? Чи ти як тихі сни.


Невинності? Чи ти як той стяг воєнний,

Що до побіди кличе? Чи терни,

Чи рожі плодиш? Ангел ти надземний

Чи демон лютий з пекла глибини?


Ти океан і маниш, і потопляєш;

Ти рай, добутий за ціну оков.

Ти літо: грієш враз і громом убиваєш.


Отсе ти тая стежечка, де дівчина йшла,

Що з мого сердечка щастя унесла.

Ось туди йшла вона та гуляючи,

З іншим своїм любчиком розмовляючи.


За її слідами я, мов безумний біс,

Цілував з сльозами я, пил із її ніг.


Все, що найдорожчеє, найулюблене,

Чим душа жива була, тут загублене.

Ой де тої правди певної шукати,

Кому своє щире серденько віддати?


Ой до кого тихо головой схилюся.

До кого серденьком міцно пригорнуся?

Кохала козака, щиро та ще й дуже.

А він підневидів, кинув та й байдуже.


Кинув козак, кинув – із якої ради?

Насміявся з мене і не дав поради.

Не судіть, сусіди, що зі мною буде,

Болить моє серце, та не знають люди.


Ой, тяжко та важко, не маю вже й мочі,

І світ той нелюбий, туманяться очі.

Розступися, земле, прийми моє тіло,

Заціп моє серце, ти й так уже стліло!

Харків, 1889