зрода
|
|
Зрода́, зро́ду, зроду-зві́ку, нар. 1) Вона зрода й у церкві не була. Мнж. 104. Чи був у тебе батько зроду? Ном. № 10505. Ой я зроду лишенька не знала. Чуб. V. 594. Зроду я заміж не піду. Лавр. 155. Зро́ду-віку. Никогда еще. Зроду-віку не було такого, а тепер: ось тобі, на! Подольск. г. 2) Никакъ, никоимъ образомъ. Такі капосні люде, що мені не можна зроду-звіку на селі вдержатись. Левиц. Пов. 348.
- Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924
Зрода́, зро́ду, зроду-зві́ку, нар. 1) От роду, отродясь, никогда. Вона зрода й у церкві не була. Мнж. 104. Чи був у тебе батько зроду? Ном. № 10505. Ой я зроду лишенька не знала. Чуб. V. 594. Зроду я заміж не піду. Лавр. 155. Зро́ду-віку. Никогда еще. Зроду-віку не було такого, а тепер: ось тобі, на! Подольск. г. 2) Никак, никоим образом. Такі капосні люде, що мені не можна зроду-звіку на селі вдержатись. Левиц. Пов. 348.
- Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28