Зівяле листя/Поклін тобі, Буддо!

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зівяле листя
Іван Франко
Поклін тобі, Буддо!
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
XVII.

Поклін тобі, Буддо!
В темря́ві життя
Ти ясність, ти чудо.
Ти мир забуття!

Спокійний, величній,
Ти все поборов:
І блиск царювання
І гнів і любов.

З царя жебраком ти,
Душею моцар,
Пів світа осяяв
Твого духа чар.

Ти царство покинув.
Щоб духом ожить;
Зірвав усі пута
Щоб нас слобонить.

І довгії літа
Промучився ти.
Щоб корінь страждання
Людсько́го знайти.

Знайшов ти той корінь
У серці на дні,
Де пристрасти грають,
Надії марні,

Де гнів палахкоче,
Любов процвіта,
Луди павутинням
Наш дух опліта,

І мулить і мулить,
Прогонює мир,
І тягне в Сансару,
В життя дикий вир.

Та з пристрастей пекла
Ти вивів людей,
Не тьмив їх туманом
Загробних ідей.

Безсмертне лиш тіло,
Бо жаден атом
Його не пропаде
На віки віком.

Та те, що в вас плаче,
Горить і терпить,
Що творить, що знає,
Що рветься й летить  — 

Те згасне, мов огник,
Мов хвиля пройде,
В безодні Нірвани
Спокій віднайде.

Поклін тобі, світлий,
Від бідних, блудних,